УПА - історія боротьби за самостійну Україну Хмельницька міська централізована бібліотечна система УПА - історія боротьби за самостійну Україну Хмельницька міська централізована бібліотечна система
    Про ЦБС
    Бібліотеки
    Читачам
    Ресурси бібліотек
    Віртуальні виставки
      Наша Україна
      Наше місто
      Літературна світлиця
      БібліоЖиття
      Фотогалерея
      Відеогалерея
      Проєкти та програми
      Карта сайту




      Пошук по сайту

       

      Хмельницька міська рада

       
        Головна » Віртуальні виставки
      УПА - історія боротьби за самостійну Україну

      14 жовтня 2022 року виповнюється 80 років з часу створення перших бойових загонів Української Повстанської Армії (УПА), яка вела збройну боротьбу за державну незалежність України проти окупаційних режимів.

      Українська Повстанська Армія продовжила боротьбу Українського народу за відновлення державної незалежності України та опору іноземному пануванню, започатковану в роки Української революції 1917-1921 років і продовжену Українською Військовою Організацією (УВО) та Організацією Українських Націоналістів (ОУН) на чолі із Степаном Бандерою.


       

       

       

      Щоб вшанувати сучасних захисників і захисниць України та воїнів УПА, Український інститут національної пам'яті цьогоріч проводить інформаційну кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!», адже має на меті показати тяглість боротьби за державність і військових традицій, а також зв'язок поколінь, які втілювали і втілюють цю боротьбу.

       

       


       

      Україна має унікальну історію воїнства. Організація українських націоналістів (ОУН) більше, ніж будь яка інша партія чи політичне об'єднання, приділяла увагу військовому вишколу своїх кадрів, розробці військових доктрин і концепцій. Після початку німецько-радянської війни 1941-45 років ОУН, проголосивши у Львові 30 червня 1941 року відновлення Української держави в умовах окупаційного режиму розпочала роботу зі створення збройних сил. Однак німецька окупаційна адміністрація вдалася до жорстких репресій проти українських самостійницьких течій і ліквідувала всі спроби легального творення військових структур. Наприкінці 1942 року поблизу Львова відбулася конференція військових референтів вищих проводів ОУН, яка переглянула існуючі концепції і де остаточно прийняли рішення розгорнути підпільну армію для протидії як нацистам, так і радянським та польским партизанам. Розробити відповідний план мала група у складі Івана Климіва, Луки Павлишина та Василя Івахова.

      Комісія енергійно замінила колишні референтури на всіх рівнях крайовим, окружними, обласними, повітовими та районними штабами і створила мережу різноманітних військових вишколів та курсів, що остаточно запустило механізми розгортання Української повстанської армії, днем заснування якої було обрано 14 жовтня 1942 року, хоч формальне рішення було зафіксоване дещо пізніше – у грудні того ж року. Таким чином, до традиційної символіки 14 жовтня (у цей день відзначають свято Покрови, День українського козацтва, День захисників та захисниць України), додалося ще одне значення: початок чергового етапу збройного опору в українській історії.


       


      Українська повстанська армія – збройно-політична формація, що діяла в Україні у 1942-50-х роках. У ній використовувались кадри, котрі пройшли вишкіл у бойовій референтурі ОУН чи на військових курсах ОУН у Кракові або Відні. У 1943 році було прийнято рішення створити школи (вишкільні сотні) для майбутніх старшин. Як правило, вишкіл у таких школах тривав чотири місяці.

      Комплектувалася армія переважно на добровольчих засадах. Середньостатистичний повстанець був молодою людиною з селянської родини, рідше – з ремісників чи робітників. УПА для більшості з них стала першим військовим досвідом. Загроза репресій рідних змушувала їх приховувати власні імена під псевдонімами.

      На чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на три Генеральні воєнні округи: УПА-Північ (Волинь і Полісся), УПА-Захід (Галичина, українські землі у складі Польщі), УПА-Схід (УПА-Південь) – Кам'янець-Подільська (нині Хмельницька), Вінницька області та Кременеччина. Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: оперативне, розвідувальне, постачання, персональне, вишкільне, політичного виховання, військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО). Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабними відділами. Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об'єднувалася в курені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військові одиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю від 12 до 36 сотень. Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Як правило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота – на три рої, а кожен рій – на дві ланки. Почет командира складався з політвиховника, бунчужного, представника Служби безпеки, санітара, зв'язкових, іноді – з представників військово-польової жандармерії та розвідників.

      У 1944 році відбулася реорганізація УПА. Тактичними одиницями стали «бригади» (близько 400 чоловік). Бригада ділилася на загони, а ті – на відділи і підвідділи. Тактичні одиниці УПА ідентифікувалися за кодовими назвами, іменами історичних осіб, подій, загиблих бійців. Іноді вживалися шифри чи порядкові номери. Основу УПА складали піхотні підрозділи, хоча кожен ВО мав по 1-2 сотні кінноти, а також відділи важкої артилерії. Найрозповсюдженішою зброєю були автомати німецького виробництва, гвинтівки типу «Карабін», пістолети-кулемети Шпагіна (ППШ) та ручні кулемети Дегтярьова.

      В УПА було запроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті. Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець; підстаршинські: вістун, старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий поручик, сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий, генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи не присвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювались генеральські звання.

      Одночасно існувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи, крайовий командир УПА, головний командир УПА. У різні часи Повстанську армію очолювали: Василь Івахів (лютий-травень 1943 року), Дмитро Клячківський (травень-листопад 1943 року), Роман Шухевич (1943–1950 роки), Василь Кук (1950–1954 роки). 

      Була в УПА й власна преса. Головними її виданнями були журнали, проте виходило чимало брошур, підручників, листівок тощо. Усі видання контролювалися (готувалися та проходили цензуру) у шести відділах штабів різних рівнів.


       


      Від початку утворення УПА своїми ворогами вважала: Третій Рейх і його союзників; СРСР, у тому числі й радянських партизанів; польських партизанів (місцеві «пляцувки» (підпільні осередки, що виконували функції самооборони); загони Армії Крайової, Батальйонів хлопських тощо. У публіцистиці протистояння між польським та українським підпіллям дістало назву «Волинська різанина» чи «Волинська трагедія».

      Основними теренами діяльності УПА були землі нинішніх Волинської, Рівнененської, Львівської Івано-Франківської та Тернопільської областей. Крім того, окремі загони повстанців активно діяли в Житомирській, Хмельницькій, Вінницькій таКиївській областях, у південних районах білоруського Полісся, ходили в рейди у Закарпатську Україну. У 1944-47 роках тривала боротьба УПА на українських етнічних землях Холмщини, Підляшшя й Надсяння (Закерзоння), що перебували у складі Польщі, а в 1947-49 роках загони УПА ходили в рейди Чехословаччиною, Румунією та до колишньої Східної Пруссії.


       


      Бойова діяльність УПА розпочалася нападом на німецький гарнізон Володимирця на Рівненщині в ніч із 7 на 8 лютого 1943 року. Їхня ціль подвійна – дати відсіч окупантам та здобути зброю, амуніцію та одяг з продовольством для майбутніх підрозділів. Загалом антигітлерівська боротьба УПА мала такі форми: напади на окупаційні гарнізони, об'єкти постачання (склади, державні господарства), табори примусової праці; бої з каральними експедиціями; ліквідація ландвіртів (урядовців, які відповідали за економічне пограбування села); перешкоджання вивезенню остарбайтерів.

      З літа 1943 року почастішали сутички УПА з радянськими партизанами. Радянська сторона та гітлерівці трактували УПА як бандитів, «ворогів народу». У свою чергу, і український націоналізм був послідовно антирадянським.

      У 1943-44 роках представники УПА налагодили контакти з угорськими, румунськими, словацькими військовими чинниками, а також з представниками союзників. Командування УПА досягло домовленості про дотримання нейтралітету з командуванням угорських і румунських частин, що перебували на українських землях; у лютому 1944 року укладено угоду з польською Армією Крайовою про взаємовизнання боротьби обох народів за незалежність.


       

      Навесні 1944 року відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними радянськими частинами. 12 грудня 1944 року перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов підписав офіційне звернення до УПА з пропозицією добровільно скласти зброю. Однак Українська повстанська армія продовжувала боротьбу. Після 1944 року її головним ворогом були органи НКВС/МВС, НКДБ/МДБ і партійно-радянська адміністрація, а також силові структури комуністичної Польщі. Своєю чергою комуністична влада кинула всі сили проти повстанців, а воєнний стан у Західній Україні скасували аж у липні 1946 року.

      Таким чином, якщо для більшості українців, котрі були солдатами в інших арміях, війна закінчилася чи то у травні 1945 року, після припинення бойових дій у Європі, чи то кілька місяців по тому, після капітуляції Японії у вересні, для воїнів УПА боротьба з комуністичним тоталітарним режимом тривала ще більше десяти років й стала прикладом найтривалішого спротиву комуністичній системі, що дає підстави називати формування унікальним явищем в історії.

      Проте, сили УПА зазнали великих втрат внаслідок проведених радянським режимом 1-ї (січень-березень 1945 року) і 2-ї (січень-квітень 1946 року) «Великих блокад», коли частини Внутрішніх військ НКВС СРСР і Червоної армії блокували всі населені пункти та лісові масиви Західної України. На початку 1946 року з метою ліквідувати УПА у західні області України перекинули частини Червоної армії, прикордонних і внутрішніх військ, посилені загони МДБ з танками, артилерією і літаками (за деякими даними 585 тисяч чоловік). Бойові дії тривали близько шести місяців. Масовий наступ радянських регулярних частин і каральних загонів примушував підрозділи УПА постійно міняти місця дислокації та щоразу застосовувати іншу тактику ведення боїв. Внаслідок втрат під час кровопролитних боїв з противником, поранень і хвороб особовий склад УПА у 1946 році скоротився на 40%, що змусило визвольний рух під кінець 1949 року повністю перейти до конспіративно-підпільних методів боротьби.

      3 вересня 1949 головний командир УПА Роман Шухевич оголосив про демобілізацію останніх відділів УПА. Відтоді в Україні діяло збройне підпілля, що зосереджувалося на протидії колективізації, антирадянській агітації, замахах на представників адміністрації, комуністичних активістів і військовиків, диверсіях, актах саботажу тощо.

      Після загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 року активність націоналістичного підпілля різко знизилася. Останній керівник ОУН і УПА Василь Кук вживав заходів задля збереження кадрів (3,5 тисячі осіб на початку 1950 року) і перенесення осередків боротьби в центральну Україну, поки його не спромоглися схопити 24 травня 1954 року в ході спецоперації КДБ. Відтоді організована антирадянська боротьба припинилася і надалі являла собою розрізнені осередки спротиву.

      Офіційно КДБ вважав 1956-й роком остаточного придушення збройного підпілля. Однак і в наступні роки траплялися арешти й навіть сутички з останніми повстанцями. А окремі повстанці у підпіллі прожили аж до розпаду Радянського Союзу.


       

      Цікаво, що питання про чисельність УПА залишається одним із найсуперечливіших в історії українського повстанського руху. Німецькі офіційні документи наводили цифру 100-200 тисяч чоловік на 1944 рік. Натомість радянські джерела називали число близько 90-100 тисяч чоловік. Архівні документи ОУН та УПА, що збереглися на заході, засвідчують, що армія налічувала у кінці 1943 року близько 20 тисяч чоловік, сягнувши своєї максимальної цифри – 25-30 тисяч чоловік весною 1944 року. За найновішими підрахунками, за весь час збройної боротьби під час Другої світової війни і післявоєнний період через УПА й підпілля ОУН перейшло понад 400 тисяч чоловік – майже вдвічі більше, ніж через радянські партизанські загони.Таким чином, УПА стала фактором, з яким мусили рахуватися як гітлерівські окупанти, так і радянська влада.


       

      Та варто нагадати, що упродовж першого десятиліття радянської окупації за участь у визвольному русі репресовано півмільйона українців. Проводилися широкомасштабні акції депортації населення, масово фальсифікувалися карні справи, спалювалися та вирубувалися лісові масиви, прилюдно демонструвалися вбиті повстанці тощо.

      Перший ешелон №1516 до Красноярського краю вирушив зі станції Здолбунів на Рівненщині 7 травня 1944 року з жінками, дітьми та людьми похилого віку. У 18 вагонах, як небезпечних злочинців, вивезли 451 родича повстанців. У кожному селі Західної України комуністи складали списки, за якими без слідства та суду прирікали тисячі родин на важкі поневіряння.

      Засуджені українські націоналісти після відбуття покарання у концтаборах ГУЛАГу також змушені були жити на засланні. Навесні 1948 року налічувалося майже 100 тис. спецпоселенців-бандерівців. Примусова каторжна праця тих повстанців, хто вижив після допитів і уник смертного вироку, мала за задумом, принести економічну користь комуністам та фізично знищити їх самих. Але влада зробила помилку: поява вояків щойно з поля бою не просто змінила контингент ув'язнених, а й з часом призвела до падіння табірної системи. Роки копіткої праці виснажених, але відданих цінностям свободи людей – і ГУЛАГ охопили не поодинокі акти непокори, а масштабні повстання. Масштаб непокори, що охопила ГУЛАГ, змусив тоталітарну систему не лише піти на поступки, а реорганізуватися. У 1955-56 роках розпочався перегляд справ засуджених, зменшення термінів їх ув'язнення та звільнення. Врешті систему ГУЛАГу розформували в 1960 році. І це перемога найактивніших борців із ним – членів ОУН і УПА.


       

      Після здобуття Україною незалежності питання оцінки діяльності УПА, реабілітації та офіційного визнання її ветеранів стало предметом запеклих суперечок. Вперше на державному рівні статус ветерана війни частині колишніх бійців УПА гарантував закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального статусу» (2 жовтня 1993 року). Проте під його дію підпадали тільки ті з вояків УПА, які брали участь у боротьбі проти німецьких окупантів та були реабілітовані. На решту, які боролися проти радянського режиму, а також на членів підпілля ОУН цей закон не поширювався. У 1990-х та 2000-х роках більшість ветеранів УПА користувалися пільгами, наданими рішенням обласних і міських рад західних областей України та мали визнання тільки на місцевому рівні цих регіонів.

      Але після перемоги Революції гідності 9 квітня 2015 року Верховна рада України ухвалила Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті», яким воїни Української Повстанської Армії разом з учасниками інших структур визвольного руху визнані борцями за незалежність України у XX столітті. Символічно, що оголошував його з трибуни парламенту син головного командира УПА Романа Шухевича, Юрій Шухевич, обраний народним депутатом за пів  року до того.


       

      Дмитрук В. Г. Вони боролися за волю України  / В. Г. Дмитрук. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2007. – 1072 с.

      У книзі на глибокому аналізі історичних подій, на численних архівних документах та спогадах учасників національно-визвольної боротьби українського народу автор відтворює захоплюючу і трагічну сторінку історії визвольних змагань за незалежність нашої Батьківщини в 1917-1959 pp., який вистояв і переміг у двобої з коричневими і червоними окупантами, що з різних боків навалювалися на нашу Вітчизну. Для спеціалістів у галузі історії, викладачів, студентів і широкого загалу читачів.

       


      Друга світова війна в історичній пам'яті України : за матеріалами Укр. ін-ту нац. пам'яті / Укр. ін-т нац. пам'яті ; [редкол.: Ігор Юхновський (відп. ред.) та ін. ; упоряд.: Л. Герасименко, Р. Пилявець]. – К. ; Ніжин : Лисенко М. М., 2010. –  247 с.

      У виданні представлено матеріали про причини, перебіг і наслідки однієї з найбільших і найтрагічніших подій в історії Українського народу XX століття – Другої світової війни. В основу праці покладено ідею боротьби Українського народу за власну Державу, яка не припинялась з поразкою національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Через відсутність незалежної української держави українці опинились по різні сторони фронту. У запропонованій книзі проаналізовано події, що відбувались на території України, починаючи від проголошення Карпатської України у березні 1939 р., і завершуючи подіями на Далекому Сході у вересні 1945 р. (На основі значного масиву матеріалів розглянуто основні аспекти формування історичної пам'яті Українського народу про Другу світову війну в сучасній Україні.)

      При підготовці видання використано матеріали, надані Українському інституту національної пам'яті доктором історичних наук, професором Лисенком О.Є., доктором політичних наук Гриневичем В.А., доктором історичних наук, професором Королем В.Ю. та кандидатом, історичних наук, доцентом Патриляком І.К., а також матеріали одинадцяти круглих столів, проведених в Українському інституті національної пам'яті за участю провідних науковців і дослідників.


      Ісаюк О. І. Роман Шухевич / О. І. Ісаюк. – Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. – 255 с. – (Українці. Історія нескорених).

      У національній історії існує чимало видатних постатей, чиє життя тривалий час було приховане від загалу під грифом «Таємно». Власне, ті саме можна сказати і про життя та діяльність на терені України керівника ОУН-УПА, видатного діяча націоналістичного руху Романа Шухевича.
      У ході підготовки пропонованої книги було опрацьовано значний масив документів, що дозволили до вже відомого портрета незламного борця за незалежність України додати нових штрихів до постаті Шухевича-політика, військового, бізнесмена, чоловіка, батька. Окрему увагу авторка приділила розвінчанню міфів про масштабну співпрацю та участь у каральних акціях і УПА, і Шухевича особисто.
      Матеріали цієї книги допоможуть краще усвідомити, кім був Роман Шухевич, заради чого він жив і заради чого загинув.

       

       


      Кордан «Козак» А. С. Один набій з набійниці. Спомини вояка УПА з куреня «Залізняка» / А. Кордан «Козак» ; упоряд. М. Дубас. – Львів ; Торонто : Львівська політехніка, 2006. – 243 с. – (Бібліотека Закерзоння. Спогади ; т. 4).


      Лебедь М. УПА. Українська повстанська армія. Її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську самостійну Соборну Державу. Ч. 1. Німецька окупація України / М. Лебедь. – Дрогобич : Відродження, 1993. – 204 с.

      "Українська повстанська армія" – написана автором в 1945 р., появляється друком із значним запізненням. Зі зрозумілих причин в тому часі не могли бути використані всі доступні архівні матеріали. Теж не про всі події, що про них згадується, можна було основніше говорити та їх всебічно насвітлити. Бажанням автора було дати насамперед суцільну, ядерну картину визвольних змагань українського народу в роки німецької окупації України.

      Видаємо цю працю в її першій редакції, сподіваючись, що незабаром появиться друге поширене та доповнене видання.


      Новітня історія України. 1900-2000 : підруч. А. Г. Слюсаренко, В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін.. – К. : Вища шк., 2000. – 663 с.

      Висвітлено питання формування української національної ідеї. Розглянуто утворення національних політичних партій, участь України в Першій світовій війні, українську національно-демократичну революцію та її наслідки. Викладено проблеми, пов'язані з періодом радянсько-більшовицької доби, за якої було сформовано тоталітарно-репресивний режим в Україні, що спричинив терор проти народу, голодомори, війну та повоєнні політичні репресії. Розглянуто період після проголошення та утвердження державної незалежності України. Максимально враховано сучасні наукові погляди, уточнено концептуальні положення, оцінки істо­ричних подій та осіб.

      Для студентів історичних спеціальностей вищих навчальних закладів. Може бути корисним усім, хто цікавиться новітньою історією українського народу.


      Патриляк І. К. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду / І.К. Патриляк, М. А. Боровик. – К.; Ніжин : Лисенко М. М., 2010. – 590 с.

      У книзі розглянуто найбільш суперечливі сторінки історії України періоду Другої світової війни. Велику увагу приділено висвітленню “української проблеми” напередодні і на початку світової війни, долі українських земель у 1939–1940 рр., участі українців у фінській кампанії, бойовим діям і причинам поразки Червоної армії в битві за Україну в 1941 р., окупаційному режиму нацистів та їхніх союзників в Україні, українському визвольному рухові, діяльності радянського підпілля і партизанів, взаєминам більшовицької влади і українського суспільства в роки війни.

      Призначена для широкого кола читачів, може бути корисною для студентів, викладачів, учителів та всіх, хто цікавиться історією України періоду Другої світової війни.


      Посівнич М. Р. Роман Шухевич / Л. О. Пархоменко. – Київ : Атлант ЮЕмСІ, 2007. – 63 с. : іл. – (Стозір'я. Б-ка укр. родини: Державні діячі. Дипломати. Військові діячі).

      Нарис присвячено життєвому шляху провідного члена ОУН та Головного командира УПА Романа Шухевича, незламного очільника національно-визвольної боротьби українського народу проти тоталітарних імперій. Висвітлюється родинне, шкільне та студентське оточення, у якому формувався майбутній лідер. Характеризується особа Романа Шухевича, як керівника та людини, розкривається його роль у тогочасних суспільно-політичних процесах. Розрахований на широке коло читачів.


      Слободянюк П. Я. Нескорені: Національно-визвольна боротьба ОУН-УПА на чолі з генерал-хорунжим Романом Шухевичем / П. Я. Слободянюк. – Тернопіль : Збруч, 2007. – 88 с.


      Треті Бандерівські читання «Візія Української держави відеології українського націоналізму», : зб. матеріалів (3 лютого 2016 р., м. Київ) ; упоряд.: Т. Бойко, Б. Галайко, Ю. Сиротюк. – Київ ; Івано-Франківськ : Місто НВ, 2016. – 394 с.

      25 років Незалежності Україна зустрічає в умовах воєнно-політичної агресії Росії, анексії російськими окупантами Криму та частини Донбасу, ослаблення зовнішньополітичної суб'єктності та шаленої денаціоналізації всередині країни. Спроби української нації здобути повновладдя на своїй землі, збудувати єдину природну форму державності на європейському континенті — національну державу, наштовхуються на опір як всередині країни, так і з боку головних геополітичних гравців. Як зберегти ідентичність української нації у глобалізованому просторі та повернути суб'єктність української держави з огляду на історичний досвід української нації і державності у XX столітті, міркували українські науковці, експерти, публіцисти під час ІІІ бандерівських читань, що відбулися у Києві 3 лютого 2016 року.

      Матеріали збірника «Візія української держави в ідеології українського націоналізму» будуть корисні як для теоретичних дискусій в студентських та академічних колах, так і в щоденній практиці державного будівництва.


      УПА – відповідь нескореного народу : книга-каталог виставки / Укр. ін-т нац. пам'яті, Центр досліджень визвольного руху ; [під заг. ред. В. М. В'ятровича]. – Київ : К.І.С., 2017. – 66 с. : іл., фот.

      Близько 100 тисяч молодих хлопців та дівчат кинули виклик головним учасникам війни, обом тоталітарним режимам - нацистському та комуністичному. Вони стали воїнами Української повстанської армії. Це військове формування було не найбільшим серед тих, що зійшлися в смертельному герці на українській землі. Але було найважливішим, адже УПА була єдиною армією в Другій світовій війні, створеною самими українцями.


      Виставку підготувала:

      Галина Єсюніна,
      завідувач відділу інформаційних технологій
      та електронних ресурсів

      центральної публічної бібліотеки


      Філія №14
      Філія №14
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Електронний каталог
      • Меню для книгоманів
      • Зростаємо професійно
      • Мистецька вітальня
      • Наші видання
      • Послуги ЦБС
      Понад 500 книг знайдуть свого читача!
      Якому жанру літератури Ви надаєте перевагу?
      детективи
      драми
      казки
      комедії
      легенди
      ліричні вірші
      пригоди
      трілери
      фентезі
      інше

      Слідкуйте за нами у
      соціальних мережах






      © ХМ ЦБС, 2010-2022 г.
         Офіційний сайт
      Україна, м. Хмельницький, вул. Подільська, 78
      www.cbs.km.ua            kmcbs.c@gmail.com
      Копіювання інформації можливе тільки за наявності згоди
      адміністратора, а також активного посилання на сайт.
      створення
      сайту
      Студія Спектр