29 серпня – День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. У 2019 році в Україні вперше офіційно вшановують загиблих українських військових.

«Що може зробити маленькі міста або села всесвітньовідомими? Древність їхніх храмів, або генії, що народилися в них. Легендарні фестивалі, що проходили в їхніх передмістях. Священні ріки, що протікають через них, або священні гори, що височіють поруч, або смертоносні вулкани, які їх убивають і засипають попелом. Та найкоротший та найвірніший шлях для містечок і селищ до всесвітньої слави – війна. Хто знав про Аустерліц, Бородіно чи Ватерлоо до відомих битв, які сталися поруч? Хто чув про Конотоп або Аламо? Або Перл-Харбор? Що ми знали про Іловайськ до того, як прочитали в Вікіпедії, окрім того, що це – невеличке містечко неподалік від кордону з Росією? До того, як прийшли сюди?».

(Євген Положій, «Іловайськ»)

Іловайськ, залізничний вокзал. Фото сайт https://mapio.net

Росія свій намір вести війну означила 1 березня 2014 року, коли депутати Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації на екстреному засіданні підтримали звернення Президента Володимира Путіна і одноголосно прийняли постанову «Про використання Збройних сил РФ на території України».

Україна опинилася у найбільш складному становищі з часів проголошення її незалежності. ЗСУ були приведені у повну бойову готовність, 17 березня 2014 року було оголошено часткову мобілізацію. З цього часу держава почала функціонувати в умовах особливого періоду. Разом з тим відбувалося нарощування чисельності збройних сил Російської Федерації та незаконних збройних формувань на державному кордоні України та в окремих районах Донецької та Луганської областей.

12 квітня 2014 року почалася російська збройна агресія на Сході України із захоплення стратегічного міста Слов'янськ Донецької області російськими загонами вторгнення, до яких приєдналися бойовики самопроголошеної «ДНР» та представники місцевого криміналу.

13 квітня 2014 року через агресивні дії незаконних збройних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей, які призвели до припинення діяльності місцевих органів влади, керівництво держави прийняло рішення щодо проведення на цих територіях антитерористичної операції (АТО) та виконання завдань територіальної оборони.

Події в зоні АТО почали розвиватися з неймовірною швидкістю. ЗМІ були переповнені репортажами, військовими зведеннями. Сховатися від війни було неможливо. Вона переслідувала навіть у зоні комфорту: військові автомобілі, люди в хакі на вулицях, вокзалах, кафе…

2014 рік став для Збройних Сил України перевіркою на мужність, витривалість, вірність Військовій присязі та відданість державі. Початок бойових дій був болісним для Збройних сил України, що впродовж двох десятиліть перебували в занедбаному стані. На початок АТО більшість українських силовиків складалася із добровольчих батальйонів. На етапі розгортання системи матеріально-технічного забезпечення вирішення значної частини проблем ЗСУ взяв на себе волонтерський рух.

Та попри те, протягом травня – вересня 2014 року сили та засоби ЗСУ, інших військових формувань та правоохоронних органів провели більше 40 операцій, звільнили понад ста населених пунктів Донецької та Луганської областей, хоч і втрати були значними.

29 серпня 2014 року українські військові зазнали найбільших за історію АТО втрат. Цю трагедію називають «Іловайським котлом». Тоді розстріляли колони військ сектору «Б», які виходили з оточення під Многопіллям в напрямку Старобешевого. І цьогоріч – її п'ята річниця. Для когось ті дні стали останніми, для когось – другим Днем народження. Але для всіх однаково важкими.

11 серпня 2014 року керівництвом АТО видано наказ, на виконання якого командуванням сектору «Б» розроблено замисел, одним із завдань якого було блокування силами Збройних Сил України та зачистка від незаконних збройних формувань міста Іловайськ. До бойової операції були залучені сили окремих добровольчих батальйонів.

Відповідно до вказаних наказу та замислу, які були цілком обґрунтовані, передбачалось взяття міста Іловайськ разом із контролем північних околиць міста Макіївка, що мало призвести до встановлення контролю над шляхами постачання та у подальшому дозволяло оточити і звільнити місто Донецьк від терористів.

Зважаючи на суттєві успіхи українських військ, з метою уникнення поразки вказаних терористичних організацій у третій декаді серпня 2014 року керівництвом Збройних Сил РФ організовано пряме вторгнення регулярних російських підрозділів на територію Донецької області з одночасними артилерійськими обстрілами позицій ЗС України з території Росії.

У ніч із 23 на 24 серпня 2014 року відбулося наймасштабніше вторгнення Збройних сил РФ, що складалися з дев'яти батальйонно-тактичних груп. Згідно зі звітом Міністерства оборони України загальна кількість контингенту складала: 3,5 тис. осіб особового складу, 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК (протитанкових ракетних комплексів).

З метою введення в оману та подальшого віроломного вбивства українських військовослужбовців, на російській військовій техніці були завчасно зняті або замасковані тактичні знаки та нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено ст. 37 Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12.08.1949 (Протокол I) від 08.06.1977.

24 серпня, у день Незалежності України, приховане вторгнення в Україну російських регулярних військ набуло масового характеру, почала ширитись перша інформація про те, що сили АТО потрапили в оточення.

«Найнебезпечніша річ на кордоні – це коли пропускний пункт, на якому ви чергуєте, криють мінометами чотири години поспіль. А найхріновіші відчуття виникають тоді, коли в День Незалежності твоєї країни колони військової техніки покидають бойові рубежі й похмуро відступають тобі за спину».

(Євген Положій, «Іловайськ»)

26 серпня стало відомо, що після раптового вторгнення 24-25 серпня 2014 року регулярних підрозділів ЗС РФ та їх маршу в напрямку міста Іловайськ батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення значно переважаючих за чисельністю сил ворога. Підмога в Іловайську потрібна негайно – починають волати громадські активісти і родичі оточених. 27 серпня відбувся мітинг під Адміністрацією Президента України. Сотні людей вимагали відправити підмогу заблокованим в Іловайську солдатам.

27. 08. 2019 року під Адміністрацією президента проходить мітинг
з вимогою вислати підкріплення в Іловайськ. Фото сайт https://ukr.lb.ua

28 серпня Президент України Петро Порошенко констатував, що в Україну введено російські війська і скасував з цієї причини візит до Туреччини. Але закликав не піддаватися паніці. Крім того, Порошенко прокоментував ситуацію в Іловайську. Сказав, що провина за те, що сталося, в значній мірі лежить на керівниках двох підрозділів, які самовільно залишили лінію оборони. Становище наших військових стало критичним.

Враховуючи критичність ситуації, командуванням сил АТО визначено основною задачею збереження життя українських воїнів. З цією метою розпочато перемовини між керівником АТО В. Муженком та представниками ГШ ЗС РФ (заступником начальника ГШ ЗС РФ М. Богдановським), а також на рівні керівництва сектору «Б» та підрозділів Збройних Сил РФ, про надання гарантії безпечних гуманітарних коридорів для виходу з оточення військовослужбовців ЗС України та інших військових формувань України.

«28 серпня бійці заговорили про те, що начебто є домовленість про «зелений коридор». Як те виглядатиме і що конкретно означає, ніхто достеменно сказати не міг. Просто всі одразу повірили в диво і раділи, що залишаться живими».

(Євген Положій, «Іловайськ»)

В ніч на 29 серпня Президент Російської Федерації Володимир Путін під маскою миротворця звернувся до членів незаконних військових формувань на Донбасі з закликом відкрити гуманітарний коридор для відходу українських військових, які опинилися в оточенні. У ДНР погодилися.

Вихід (прорив) був запланований на 3 годину ночі, але (за поясненнями керівника сектора Б, з урахуванням, що не всі вчасно зібралися), вихід був перенесений на ранок.

В подальшому, була досягнута домовленість керівництва сектору Б з представниками збройних сил РФ про вихід з технікою та зброєю. Згідно з домовленістю, на світанку 29 серпня 2014 року, після прибуття двох бронетранспортерів зі складу збройних сил РФ (один – в Многопілля, другий – в Агрономічне), передбачалося здійснити супровід двох колон українських підрозділів до рубежу Старобешеве – Новокатеринівка. Після цього в Старобешевому планувалася передача російській стороні двох полонених десантників та одного пораненого сержанта зі складу 8-ї окремої мотострілецької бригади ЗС РФ.

Переговори про умови виведення наших військ за дорученням керівника сектора Б вів начальник розвідки оперативного командування «Південь» полковник Олександр Штурко О. С. з офіцером підрозділу Повітряно-десантних військ ЗС РФ з позивним «Клен», який, в свою чергу, спілкувався з керівництвом своєї військової частини.

За командою «БУРАН-555» керівника сектору Б генерал-лейтенанта Руслана Хомчака о 04.45 29 серпня розпочався запланований вихід українських підрозділів, які блокували та зачищали м. Іловайськ, на рубіж Многопілля – Агрономічне. На визначений рубіж підрозділи прибули протягом 07.00-07.30.

О шостій ранку до сел. Многопілля прибув російський бронетранспортер, де офіцер Повітряно-десантних військ ЗС РФ повідомив начальнику розвідки оперативного командування «Південь» полковнику Олександру Штурку, що умови змінені і російська сторона дозволить вихід українських підрозділів за одним маршрутом, без зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки.

Офіцери ЗС РФ неодноразово відтягували час проходу через так званий «зелений коридор», перетворюючи його на «коридор смерті». Як згодом  стало відомо, що цей час був потрібен ЗС РФ для інженерного облаштування тактично вигідних вогневих позицій за маршрутом руху сил АТО.

Російська артилерія на краях “коридору” під час виходу з Іловайська.
Фото GETTY, сайт: Новинарня https://novynarnia.com

29 серпня 2014 року за безпосередньою вказівкою та наказом командування Генерального штабу Збройних Сил РФ російські військовослужбовці впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових, внаслідок чого загинули, були поранені або взяті у полон сотні наших вояків. Також загинули і троє полонених російських десантників.

Дані про втрати різняться й по сьогодні. У квітні 2015 року головний військовий прокурор України Анатолій Матіос повідомив, що слідством підтверджено загибель поблизу м. Іловайськ 459 вояків та поранення – 478. 29 серпня 2018 року ГПУ опублікувала результати розслідування Іловайської трагедії. За даними Головної військової прокуратуриза вказаних обставин вчинено віроломне вбивство 366 українських воїнів, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, ще 300 – потрапили у полон, а Збройні Сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн грн.

«Рано-вранці біля Многопілля накопичилася велика кількість людей та техніки. …Машини і танки стають не в бойовому порядку, а одна за одною. Бійці, спостерігаючи таку картину, трохи розслабляються – значить, стрільба в програмі не передбачена…

Дві колони формувалися десь приблизно з двох тисяч бійців, які повинні виходити різними дорогами до села Червоносільського і далі на село Комсомольське – пункт зустрічі. Чекали команди на вихід добровольчих батальйонів «Донбас», «Дніпро-1», «Миротворець», «Херсон», «Світязь», «Івано-Франківськ». Вони повернулися цієї ночі з Іловайська. Сиділи в автобусах, оглухлі від постійних обстрілів, зняті з блокпостів, які вони героїчно утримували цілий місяць, бійці 39-го і 40-го тербатів. Молилися Богу крихти від спаленої російськими «градами» і розчавленої танками 51-ї бригади. Розганяли двигуни в очікуванні останнього ривка «коробочки» 17-ї танкової. Тривожно і насторожено трималися за зброю бійці 92-ї та 93-ї бригад. Молилися разом із залишками 51-ї бригади рештки підрозділів, які змогли прорватися до Многопілля від Савур-Могили. Тут сподівалося на спасіння і диво так багато втомлених катастрофою останніх діб людей.

Євангеліє, знайдене в урочищі Червона поляна.
Нині – експонат Національного військово-історичного музею України
Фото Павла Нетьосова, сайт: Тиждень.ua

[…] Подейкували, що колони мали вести полковник Грачов і командуючий «Сектором Б» генерал Хомчак.

[…] Умови, які висували росіяни, постійно змінювалися: з ранку вони казали, що українці мусять виходити без важкого озброєння, потім – зовсім без зброї, далі прозвучала нова вимога – армія виходить із зброєю, але добровольчі батальйони залишаються в «котлі».

[…] Потім вони просили ще 15 хвилин на узгодження, потім ще кілька. Врешті Хомчак дав команду на прорив. Одна колона рушила по дорозі на Червоносільське, друга – через Агрономічне. Годинники показували близько восьмої ранку.

Через кілька хвилин почався справжній обстріл. «Не відповідати! Не відповідати! Це провокація!» – стверджувала рація. Обстріл підсилювався. На швидкості під обстрілом колона почала розпадатися, деякі машини поспішали по узбіччю обігнати сусідів, але не встигали закінчити маневр і заважали проїхати іншим.

[…] Раптом по рації надійшла команда йти на прорив. Навколо йшов страшний бій. У полях вибухали міни, строчили автомати, бухкали гранатомети – отямившись від несподіваного нападу, українці давали жорстку відсіч. На дорозі стояла свинцева стіна, проскочити яку було нереально.

[…] Колону розбили, розстріляли, знищили, спалили. Хто зміг врятуватися, кому пощастило – той утік посадками, багато бійців тримало оборону в Червоносільському, відбиваючись від атак росіян. Багато людей загинуло, багатьох тримали в полоні, багато бійців пропали безвісти. І тільки про поранених, яких через кілька днів передали Червоному Хресту, і тих, хто прорвався з боями крізь кільце, родичі дізнавалися з часом, що з ними все гаразд».

(Євген Положій, «Іловайськ»)

Знищена українська колона в урочищі Червона поляна
Фото Павла Нетьосова, сайт: Тиждень.ua

1 вересня РНБО нарахувало в Україні від 10 до 15 тисяч російських військових. Вихід військ з-під Іловайська продовжувався…

Згодом детальний аналіз бойових дій в районі Іловайська, проведений Міністерством оборони України показав причини, що призвели до великомасштабної трагедії. Серед ключових факторів:

• низький рівень боєготовності та боєздатності Збройних Сил України;
   
• численні факти дезертирства, самовільного залишення місць несення військової служби. Так, після нанесення вогневого ураження з території Росії та мінометного обстрілу, окремі українські батальйони, які виконували завдання з прикриття державного кордону, самовільно залишили свої позиції. Тим самим були оголені фланги наших військ, а в прогалини, що утворилися на кордоні, вторглися підрозділи збройних сил Російської Федерації, не зустрічаючи спротиву на своєму шляху;
   
• заходи інформаційного впливу ворога та повідомлення ЗМІ спровокували окремі підрозділи полишити базовий табір в районі сел. Березове. За одну ніч відступили більше 1200 осіб. Військовослужбовці, які не відійшли, в подальшому виконували завдання в районі Іловайська. Це призвело до послаблення лівого флангу нашого угруповання і ускладнило виконання завдань українськими підрозділами біля Іловайська;
   
• аби оволодіти стратегічними рубежами, підрозділи збройних сил РФ мали артилерійську підтримку атаки з вогневих позицій, розташованих на території Російської Федерації;
   
• були випадки невиконання наказів начальників серед особового складу в українській армії. Деякі командири уникали виконання завдань та приймали рішення про відведення військових з районів виконання завдань, мотивуючи це тим, що хочуть зберегти особовий склад та техніку;
   
• підрозділи російських військ намагалися уникати прямих зіткнень з нашими підрозділами. В цей період з боку російських військ переважно застосовувалася артилерія. Ведучи постійний методичний вогонь, артилерія противника намагалася нанести максимальні втрати нашим підрозділам, зламати їх бойовий дух та примусити здатися в полон;
   
• були окремі помилки керівництва АТО під час планування та проведення військових операцій, які не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням тяжких наслідків – загибелі українських військових та втрати озброєння і військової техніки.

Фото з сайту https://intvua.com

Проте, незважаючи на несприятливу обстановку, українські підрозділи своїми діями нанесли значних втрат противнику, скували значні його сили, стабілізували лінію зіткнення та не допустили подальшого просування незаконних збройних формувань в глибину української території. На думку багатьох військових фахівців, приблизно 28-30 серпня 2014 року регулярні підрозділи російської армії повинні були оволодіти містом Маріуполь. Відрізати нас від Азовського моря та за сприятливих умов просунутися вглиб нашої країни.

В ході боїв біля м. Іловайськ були отримані та задокументовані беззаперечні докази вторгнення збройних сил Російської Федерації на територію України, що призвело до посилення санкцій Європейського Союзу, США, Канади, Японії та інших країн проти Росії.

Дослідження обставин Іловайської трагедії в цілому майже завершено. Але маємо пам'ятати – крім трагедії, Іловайськ – це й подвиг наших воїнів. Він змінив хід АТО.

Використані джерела:

1. Аналіз бойових дій в районі Іловайська після вторгнення російських військ 24-29 серпня 2014 року [Електронний ресурс] // Міністерство оборони України: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua (дата звернення 15.08.2019). – Назва з екрану.
    
2. Біла книга 2014. Збройні сили Укоаїни [Електронний ресурс] // Міністерство оборони України: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua (дата звернення 15.08.2019). – Назва з екрану.
    
3. Іловайська трагедія: спогади очевидців, від яких стигне кров, або чому ніколи не можна довіряти Росії [Електронний ресурс] // 5.ua: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.5.ua (дата звернення 15.08.2019). – Назва з екрану.
    
4. Інформація щодо результатів розслідування подій під Іловайськом у серпні 2014 року [Електронний ресурс] // Головна прокуратура України: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.gp.gov.ua (дата звернення 15.08.2019). – Назва з екрану.
    
5. Лазарович М. В. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»: Україна в боротьбі проти збройної агресії Російської Федерації (2014-2018 роки) / М. В. Лазарович. – Ічня : Формат, 2018. –  340 с.
    
6. Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО / О. Каліновська [та ін.] ; фот.: О. Глядєлов, О. Єрмоченко, О. Каліновська. –  Харків : Книжковий Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. –  512 с. : фот.
    
7. Під Іловайськом загинули 459 бійців АТО, слідство триває – прокурор [Електронний ресурс] // Тиждень.ua: [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://tyzhden.ua (дата звернення 15.08.2019). – Назва з екрану.
    
8. Положій Є. В. Іловайськ : розповіді про справжніх людей  / Є. В. Положій. –  Харків : Фоліо, 2015. –  378 с.