Щорічно 7 грудня відзначається свято доби незалежності України – День місцевого самоврядування.

Зі своїм справжнім змістом місцеве самоврядування увійшло в наше життя не так уже й давно – з початку 1990-х років, а деталізуються та конкретизуються його повноваження в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших нормативно-правових актах.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, містить понад 20 статей та окремий розділ, що визначають роль і місце місцевого самоврядування в Україні, статус територіальних громад як його первинного суб'єкта, основні принципи формування і діяльності органів місцевого самоврядування, відносини, які виникають у процесі організації та функціонування місцевого самоврядування, гарантії його здійснення.

Органи місцевого самоврядування відповідають за: доступні та якісні адміністративні, комунальні послуги; шкільну і дошкільну освіту; охорону здоров’я первинного рівня (поліклініки, ФАПи); заклади культури; благоустрій – освітлення вулиць, стан доріг, прибирання; громадський порядок і багато інших, важливих повсякденних питань. Сильне місцеве самоврядування базується на розвинутому громадянському суспільстві й демократії. Аби дати громадам більше прав і самостійності, з 2014 року в Україні проводиться реформа місцевого самоврядування – децентралізація, оскільки активні, спроможні та зацікавлені громади – головний рушій добробуту та прогресу на територіальному рівні.

Особливе місце в системі місцевого самоврядування належить сільському, селищному, міському голові – головній посадовій особі територіальної громади, яка здійснює широкий спектр функцій, спрямованих на забезпечення життєдіяльності територіальної громади.

Звичайно, що місцеве самоврядування для хмельничан асоціюється в першу чергу з Хмельницькою міською радою та її виконавчим комітетом.

З 2015 року Хмельницькимміським головою став Олександр Симчишин. За неповних чотири роки його каденції у Хмельницькому створено понад 15 тисяч нових робочих місць, відремонтовано та збудовано 13 садочків та шкіл, 23 спортивних майданчики і футбольних поля, понад 150 дитячих майданчиків, придбано 27 нових тролейбусів, прокладено 50 тис м. доріг, відремонтовано 78 прибудинкових територій, висаджено 3500 дерев. Серед масштабних проєктів – ведеться будівництво Палацу Спорту, музейного комплексу історії та культури міста тощо.

---

Довідково

Міське самоврядування в Хмельницькому (Плоскирові, Проскурові) нараховує вже не одну сотню років. Ще 1565 року Плоскирів отримав міське Магдебурзьке право, в ньому почали діяти органи місцевого самоврядування. Це означало, що управління в місті перейшло до виборчого уряду – магістрату, що складався з Лави та Ради. Лаву очолював війт, а Раду – бурмістр. Рада була виконавчим органом міського самоврядування, а Лава – судовим.

З 1880 року в місті вперше відбулися вибори до міської думи нового типу, що запровадили згідно Міської реформи 1870 року. Тепер членів думи обирали на 4 роки і називали «гласними». Вибрана міська дума обирала трьох членів управи та міського голову.

Після встановлення радянської влади, набуло змін і міське самоврядування. У виборах відтепер брали участь всі мешканці міста, думу замінила рада, управу – міськвиконком. А міський голова став називатися головою міськвиконкому. Проскурівську міську раду було створено у жовтні 1923 року.

З 1986 року Хмельницька міська рада розміщується в будівлі колишнього Проскурівського реального училища.

У незалежній Україні відбулись якісні зміни в роботі Хмельницької міської ради. Число депутатів зменшилось до 42, кількість сесій на порядок стала більшою, значно розширився спектр питань, що вирішують народні обранці, будь-які дії ради стали публічними.

Герб і прапор міста Хмельницького виступають як символи місцевого самоврядування і сприймаються як правові знаки міста. У 2018 році на основі гербу був розроблений бренд міста – логотип і слоган.

Цікаво знати, що …

Першим мером Хмельницького в роки незалежної України став Михайло Чекман, який очолював місто з 1990 року до дня своєї трагічної загибелі у 2002 році. В місті його іменем названо парк культури і відпочинку та середню загальноосвітню школу №13, у якій відкрито історико-краєзнавчий музей. Одним із його експонатів є ПОШТОВА МАРКА з портретом Михайла Костянтиновича. Ініціював її друк президент асоціації «Нормандія – Україна» Гі Дюпон – через велику особисту повагу до Михайла Костянтиновича. Він і передав її нашому місту, а сесія Хмельницької міської ради постановила передати подарунок для довічного зберігання в СЗОШ І-ІІІ ступенів №13 імені М. К. Чекмана (мікрорайон Лезневе). Марки мають тираж лише 100 екземплярів і є сувенірними, хоча й офіційно випущені поштовим департаментом Франції і при бажанні їх можна наклеювати на конверт. Цікаво, що придбати їх неможливо. Вони є лише в асоціації «Нормандія – Україна» і у нашому місті. Михайло Чекман став ПЕРШИМ УКРАЇНЦЕМ, що удостоївся такої високої честі у далекій Франції, хоч і посмертно.

На поч. XVIII ст. канцелярським службовцям не була встановлена платня, але було надане право одержання АКЦИДЕНЦІЇ – подяки прохача в установі чиновникові, відповідальному за його справу. Іншими словами: добровільних дарунків чолобитників. Передбачалося, що таким чином прискориться вирішення справ через зацікавленість канцеляристів у їх кількості. В 1760-х роках акциденції були заборонені й розглядалися як хабарі.

Сьогодні важко уявити управлінця без телефону, мобільного зв’язку, Інтернету, машини чи навіть літака. А от раніше існувало поняття АЛЮР ТРИ ХРЕСТИ, тобто надшвидке виконання якого-небудь доручення. Назва походить від звичаю позначати хрестами на пакетах з повідомленнями швидкість доставки на коні: один хрест – звичайна швидкість в 8-10 км/год., два – до 12 км/год., три – максимальна.

«Чому дурні – бо бідні, чому бідні – бо дурні»…

Доволі комічним та повчальним можна назвати випадок, що стався у 1907 р. в с. Ластівці Кам’янецького повіту, коли місцева селянська громада отримала нерухоме майно, але вправно ним розпорядитися не змогла. А сталося ось що:

«У Ластівцях селяни викупили маєток у місцевого поміщика Завойко. Будучи людиною прогресивних поглядів, власник маєтку подарував також селянам свій просторий кам’яний будинок, критий жерстю, із садибою та прибудовами, з умовою, що сільська громада влаштує в будинку ремісничу школу для дітей селян. Крім того, поміщик обіцяв дати 6 000 крб. на обладнання цієї ремісничої школи.

З приводу даних подарунків селяни села зібралися на сход і, обговоривши, вирішили, що школи їм не потрібно, а 6 000 крб. таки необхідні; ухвалили — будинок частково розібрати, частково спалити, а гроші одержати і поділити для своїх потреб. Сказано – зроблено. Зійшлися. Спішно розбираючи будинок, провалили стелю, яка під час падіння вбила на місці одного селянина. Потім зав’язалася сварка, що переросла в бійку через поділ майна. Під час сварки «обділені» підпалили будинок...

Результат жалюгідний – будинок, вартістю 15.000 крб., було знищено без усякої користі. Завойко, довідавшись про те, що сталося, вирішив 6 000 крб. не дарувати.

Цікаво те, що історія на цьому не закінчилася. Через чотири місяці вона мала досить втішний кінець.

Після цілого ряду непорядних витівок, що закінчилися сумними наслідками, селяни прийшли до тями і постановою сільського сходу закрили пивну крамницю, – як винуватицю пристрастей, що опанували ними».