29 квітня 1918 року в Києві відбувся Гетьманський переворот – державний переворот, внаслідок якого від влади було усунуто Українську Центральну Раду і проголошено Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. Рушійною силою перевороту була політична організація Українська народна громада, створена П. Скоропадським.

Скоропадський Павло Петрович – державний і військовий діяч. Гетьман всієї України та військ козацьких. Походив зі старовинного українського старшинсько-шляхетського роду.

Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець на Полтавщині. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини. У сімейному житті родина зберігала і трималася старих українських звичаїв. Сімейні традиції вимагали, щоб юний Павло пішов шляхом військового. Військова кар'єра приваблювала і самого Павла. Також на формування його поглядів та виховання великий вплив справив дід Іван Михайлович, колишній полтавський губернський предводитель дворянства, меценат і доброчинець, засновник Тростянецького дендропарку. Після смерті батька та діда у 1886-1893 роках навчався в Пажеському корпусі в Санкт-Петербурзі, по закінченні якого отримав чин корнета. Молодого офіцера призначили на службу до  Кавалергардського полку тимчасово виконуючим обов'язки цього полку, а в грудні 1897 року він став поручником.

11 січня 1898 року Павло Скоропадський одружився з Олександрою Дурново. Згодом у подружжя народилося дві дочки – Марія і Єлисавета та три сини – Петро, Данило і Павло.

З початку Першої світової війни Павло Петрович відправився на фронт. І незабаром він вже командував гвардійською кавалерійською дивізією, яка успішно діяла в Прибалтиці у 1915-1916 роках.

Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта Павло Петрович 22 січня 1917 року призначений командиром 34-го армійського корпусу, що стояв в Україні і вперше знайомиться з масовим українським національним рухом. В Україні національний рух очолила Центральна Рада.

Схвально зустрів Лютневу революцію 1917 року і повалення самодержавства, із квітня 1917 року почав стежити за розвитком українського руху. У нових умовах домагався збереження боєздатності корпусу, але після провалу липневого наступу російських військ, в якому корпус брав активну участь, під впливом розладу старої армії дійшов думки про необхідність зміцнення дисципліни шляхом українізації і восени завершив формування боєздатного 1-го Українського корпусу.

Ще з березня 1917 року в Україні почав ширитися рух Вільного козацтва. Серед козацтва особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Павла Скоропадського мала неабияку популярність. Тож 16-17 жовтня 1917 року в Чигирині на З'їзді вільного козацтва двома тисячами делегатів від 60 000 зорганізованих козаків п'яти українських губерній і Кубані за отамана Вільного козацтва було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала Павла Скоропадського. Ідея протиставити розкладовому впливу більшовизму здорове національне почуття змусила його погодитися на обрання наказним отаманом.

Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 року Скоропадський рішучо став на бік Української Центральної Ради, успішно боровся з більшовиками на Південно-Західному фронті, фактично очолював українські війська в Правобережній Україні у грудні 1917 року, використовував загони Вільного козацтва та інші підрозділи для роззброєння збільшовичених частин і не допустив їх до Києва. Але недовіра з боку керівного українського проводу, військова політика УЦР, яка віддавала перевагу політичним авантюристам, змусили його залишити командування корпусом наприкінці грудня 1917 року. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди у керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го Українського корпусу озброєння, одягу, харчів тощо.

Незабаром Росія розпочала агресію проти Українськоїї народної республіки. У січні 1918 року її війська зайняли Київ, але П. Скоропадський не покинув місто і переховувався від репресій. Тим часом, Центральна Рада на мирних переговорах у Брест-Литовську покликала на допомогу німецькі та австро-угорські війська. Унаслідок такого миру між УНР та центральними державами Україна опинилася перед фактом австро-німецької окупації. 

Невдачею завершилася перша спроба Павла Скоропадського взяти участь у політичному житті – балотуватися до Всеросійських Установчих зборів за списком "Союзу земельних власників". Після відновлення української влади в березні 1918 Павло Скоропадський вдався до створення власного політичного проєкту, опозиційного до Ради – "Української народної громади", політичної партії, яка виступала за сильну одноосібну владу, здатну подолати анархію й наслідки більшовицького панування. Вона увійшла в тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією та "Союзом земельних власників" з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і внутрішньо-економічної політики Ради.

Коли ж німецька окупаційна влада задумала ліквідувати українську державність, "Українська народна громада" розпочала підготовку до державного перевороту. Німецьке командування, як тільки-но дізналося про наміри генерала Скоропадського, розпочало з ним переговори і оголосило йому про свій нейтралітет з цього приводу. Популярність П. Скоропадського серед поміркованого і консервативного політичних таборів, а також німецького й австро-угорського командування в Україні була надзвичайною, що в умовах системної політичної кризи викликало загальну підтримку державного перевороту.

29 квітня 1918 року в Києві відбувся конгрес хліборобів, скликаний Союзом земельних власників та підтриманий Українською хліборобсько-демократичною партією, на який зібралося близько 8 тисяч делегатів з усієї України. Конгрес проголосив Павла Скоропадського Гетьманом всієї України та військ козацьких.

Того ж дня була видана "Грамота до всього українського народу". Вона проголошувала перехід усієї влади в Україні до Гетьмана Павла Скоропадського. Управління державою мало здійснюватися через посередництво уряду – Ради міністрів Української Держави, яка призначалася гетьманом. Оголошувалося про розпуск Української Центральної Ради, земельних комітетів, скасування законів і розпоряджень попереднього українського уряду, відновлення прав приватної власності, повної свободи торгівлі й підприємництва, купівлі й продажу землі тощо. Разом із виданими того ж дня «Законами про тимчасовий державний устрій України» грамота від 29 квітня заклала правові підвалини гетьманської влади в Україні 1918 року.

Було скасовано Українську Народну Республіку, вся законодавча та виконавча влада тимчасово, до обрання всеукраїнського сейму, передавалася гетьманові, який був також і верховним головнокомандувачем. Уночі проти 30 квітня невеликі гетьманські загони, не зазнавши опору, захопили державні установи, частина військових формувань УНР перейшла на сторону гетьмана.

Упродовж 29 квітня – 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський намагався збудувати систему одноосібної влади, яка спиралася на історичні та національні традиції, мала тимчасовий характер і тяжіла до авторитаризму. Створена під його проводом Українська Держава досягла значних успіхів в зовнішній політиці, розбудові економіки, культурному розвиткові, але не змогла вирішити найголовніших – земельного та соціального – питань.

Оскільки зовнішньою гарантією стабільності виступали німецькі війська, які приборкали інспіровані більшовиками селянське повстання на Звенигородщині та Всеукраїнський страйк залізничників 1918 року, то воєнна поразка Четверного союзу в листопаді 1918 року призвела до вибуху протигетьманського повстання лівих і національних партій, формальним приводом до якого стала Федеративна грамота від 14 листопада 1918 року – проголошення Скоропадського курсу на федерацію з небільшовицькою Росією. На чолі повстання був Український національний союз, який 14 листопада створив Директорію з 4-х осіб.

Короткий час після повалення гетьманської влади Павло Скоропадський переховувся в Києві. Проте, не бажаючи продовжувати братовбивчу боротьбу між українцями, підписав зречення від влади, проголошене в грамоті, виданій 14 грудня 1918 року,  і за допомогою німців виїхав до Берліну (Німеччина). Після народження там молодшої дочки Олени, Павло Петрович з дружиною в липні 1919 року від'їжджають до Швейцарії, щоб зустрітися там з іншими членами сім'ї, які також покинули Україну, але раніше. Через два роки вся родина повернулася до Німеччини і оселилася у м. Ванзеє поблизу Берліна.

Використані джерела:

1. Енциклопедія історії України [Електронний ресурс] : в 10 т. : електронна версія видання / Нац. акад. наук України; голова ред. кол. В. А. Смолій ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України // Інститут історії України : [офіц. сайт]. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua (дата звернення 13.04.2020). – Назва з екрану.
    
2. Поміркований гетьман // Шкільна бібліотека. – 2018. – №4. – С. 50