Київський князь Володимир Великий, який правив на Русі у 980-1015 роках, зосередивши в своїх руках неподільну владу, увійшов в історію тим, що християнство стало державною релігією Київської Русі.
Однією з найголовніших проблем, які довелося розв’язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських земель. Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. Реформа язичницьких культів – проголошення Перуна верховним і, певно, єдиним богом Київської Русі – не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівного класу феодалів, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв’язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими, країнами. Тому в середині 80-х років Х століття київський уряд помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової, релігії – християнства. Нагода не забарилася.
До хрещення Володимира Святославича підштовхнув зовнішній чинник. 987 року чи 988 року до київського князя звернувся за військовою допомогою візантійський імператор Василій II, проти якого в серпні чи вересні 987 підняв заколот командувач східної візантійської армії Варда Фока. Фока проголосив себе імператором і його владу визнала вся східна частина імперії, звідки походили найкращі війська Візантії. Василій II міг шукати збройну силу лише за межами своєї держави. Князь Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому в дружини свою сестру Анну. Василій II висунув зустрічну умову про те, що Володимир має охреститися разом з усім народом Русі. На таких умовах і було укладено русько-візантійську угоду, через що запровадження християнства на Русі супроводжувалося русько-візантійською війною.
Виконуючи умови угоди з імператором, на початку 988 року 6-ти тисячне руське військо вирушило на допомогу Василію II. Точно відомо, що цей експедиційний корпус брав участь у двох переможних битвах із військом Варди Фоки: улітку 988 року під Хрисополем, а також у квітні 989 року – під Абідосом.
Аби взяти шлюб із візантійською царівною Анною, Володимир охрестився. Існує кілька версій щодо часу і місця хрещення князя. Літопис говорить про 988 рік. А ось щодо місця, то найбільше сперечаються – чи в Херсонесі, чи в Києві. Слід зазначити, що в літописі події трьох років – 988, 989 і 990 – зведені під одним – 988 роком, що традиційно вважається роком запровадження нової віри на Русі.
Однак віроломний імператор вирішив обдурити київського князя й відмовив йому в руці сестри. Щоб змусити Василя ІІ виконати умови русько-візантійської угоди, Володимир здійснив стрімкий похід до Криму, що належав тоді Візантії й обложив місто Херсонес (околиця нинішнього Севастополя), головну житницю імперії.
Після здобуття русами Херсонеса імператор був змушений спішно відіслати сестру до переможця.
Урочистий шлюб відбувся в Херсонесі восени 989 року, а навесні наступного року Володимир з дружиною повернувся до Києва й заходився енергійно насаджувати християнство.
З точки зору середньовічної дипломатії шлюб із «порфірородною» (тобто народженою в той час, коли її батько був імператором) візантійською принцесою був величезним успіхом Володимира Святославича. Князь досяг небувалого престижу на європейській арені, ставши зятем візантійського імператора.
Після свого хрещення Володимир наказав князям хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Спочатку були охрещені лише жителі Києва, Новгорода і ще кількох міст. Якщо хрещення киян відбулося більш-менш без насильства, то в інших удільних князівствах, як згадує літопис, княжі воєводи хрестили людей примусово мечем і вогнем.
По всій країні нищилися язичницькі капища й божества, а на їхньому місці за наказом Володимира збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві. Це був перший кам’яний храм Київської Русі, збудований в 989-996 роках і прикрашений візантійськими майстрами. За літописом Нестора, після завершення будівництва князь Володимир мовив: «Даю церкві цій святої Богородиці десяту частку від багатств моїх та моїх міст». Звідси й походить назва цієї церкви – Десятинна. Певний час історики гадали, що десятину було надано на утримання одного лише храму Богородиці, але потім дійшли висновку, що йшлося про взяття на утримання державою всієї давньоруської церковної організації.
Десятинна церква 10 ст. Реконструкція М. В. Холостенка
Невдовзі по прийнятті християнства на Русі було влаштовано митрополію, підпорядковану константинопольському патріархові.
Хрещення стало ключовим моментом у подальшому розвитку всієї Київської Русі, відкривши широко двері культурним впливам Візантії в усіх галузях життя: в сфері понять про державу й суспільні відносини; в сфері права; в сфері матеріальної культури: будівництва і всякого роду майстерства та мистецтва. Вже за Володимира Київ прикрашається палатами й церквами, будованими візантійськими майстрами, а на його площах ставляться мідні статуї, вивезені з грецьких колоній в Криму. Так давньоруська держава прилучилася до європейської цивілізації, античної культурної спадщини. Почали бурхливо розвиватися писемність і культура, народилося літописання. Зміцнилася державність, пожвавилися міжнародні зв’язки.
Нова церква, освіта, наука зв’язували сильнішим внутрішнім зв’язком землі Київської держави – через них усі землі тягнулися до Києва як до найбільшого вогнища. Народ називав князя Красним Сонечком, а той у свою чергу з ентузіазмом займався християнством, давав йому всяку поміч і опіку. Наприкінці князювання Володимира Київ став багатим культурним містом, яке викликало подив чужоземних подорожніх.
Проте, незважаючи на величезну важливість цієї події для історії східного слов’янства, достовірних фактів про неї відомо небагато. Найдетальніше про Володимирове хрещення та події навколо нього оповідає «Повість временних літ», але виклад подій у джерелі у фольклорно-легендарному дусі.
До Володимира начебто завітали місіонери, представники різних вір: мусульманства, іудаїзму, католицизму й православ’я. Кожен вихваляв свою віру. Найбільше враження на Володимира справила промова візантійського філософа, через що й схилився князь до православ’я.
Насправді ж руський князь та його оточення з самого початку орієнтувалися на візантійський варіант християнства, найбільше їм знайомий. Адже поширення християнства на українських землях з’явилося задовго до Володимирового хрещення. Його датують І століттям, пов’язуючи з перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозванного. Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 800 році під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 року його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників. Але християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Русі з Константинополем, укладений при князі Ігорі в 941 році. За Ігоря була церква святого Іллі у Києві.
Нове піднесення християнства на Русі розпочалося при княгині Ользі, дружині Ігоря, яка визнана також рівноапостольною. Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х столітті з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні святі Мефодій і Кирило. Але Володимир, внук Ольги, вирішив справу на користь християнства грецького, з Візантії.
У грудні 1240 року монголо-татарські орди штурмом здобули Київ і зруйнували Десятинну церкву. Її так і не було відновлено. Археологічними розкопками встановлено, що храм оздоблювали мозаїки та фрески, мармурові колони, шиферні плити тощо.
Православна Церква зарахувала князя Володимира до лику святих і постановила поминати його 15 липня.
24 серпня 2021 року, під час святкування 30-ї річниці Незалежності України, був підписаний Указ Президента України №423/2021 «Про День Української Державності». У ньому зазначено:
«Відзначати День Української Державності щорічно 28 липня – у День Хрещення Київської Русі-України, коли вшановується пам’ять про видатного державотворця, святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого».
Це нове державне свято в Україні.
Після проведення Архиєрейського собору 24 травня 2023 року й утвердження календарної реформи, 28 червня 2023 року президент України Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради України законопроєкт, який переносить День Української Державності з 28 липня на 15 липня. Парламент ухвалив цей закон 14 липня 2023 року. Також Указом Президента № 455/2023 «Про внесення змін до деяких указів Президента України» дата відзначення свята була остаточно перенесена.
|