Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
«Пісня про рушник» – найкраща з-поміж пісень Андрія Малишка, а може, й найпопулярніша в повному розумінні слова народна пісня, якій судилися довгі роки життя. Написана вона 1959 року до кінофільму «Літа молоді» режисера Олексія Мішуріна. Вірш вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959), а за час існування композиції у неї було чимало виконавців. Першим її заспівав Олександр Таранець, а згодом її виконували різні вокалісти, зокрема: Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Олександр Пономарьов… Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Її співають, коли сумно й коли радісно і кожна людина знаходить у ній щось своє, сокровенне. Адже створена пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний: ним наречена перев’язує молодого; на ньому подають шановним гостям хліб-сіль; ним прикрашають портрети дорогих людей.
У цій пісні поет Андрій Малишко у зворушливих і ніжних словах, глибоко поетично оспівав красу й силу материнської любові й вірності, а композитор Платон Майборода знайшов відповідні музичні засоби розкриття цієї глибоко людської, вічно поетичної теми. «Пісня про рушник» сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.
Адже усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у Андрія Малишка пов’язане саме з образом рідної неньки. Він любив свою матір, а в ній своє походження, свій рід, свій дар, свою долю, свою Батьківщину. Її образ викликає сльози смутку і радості на очах мільйонів, що співають чи слухають пісню про неї. І ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості. Проте у Андрія Малишка є чимало й інших віршів, що стали відомими піснями: «Вчителька», «Київський вальс», «Стежина» та інші.
Про пісню поет писав: «Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона – посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати».
Виходячи з цих спостережень і переконань, Малишко дуже багато працював як поет-пісняр, а музикальність його поезії виняткова. Відомо, що Андрій Самійлович сам гарно співав, мав чудовий голос – баритон, мав добрий музичний слух і це допомагало йому творити, орієнтуючись на пісню, надавати своїм поезіям музичності. Віршований розмір, система римування, образність – усе це лежить у тому діапазоні, що й народна пісня. А глибокий зміст, ліризм, теплота почуття приваблювали музикантів, композиторів, які залюбки писали музику до творів А. Малишка.
 Народився Андрій Малишко 14 листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. Сім’я, в якій ріс майбутній поет, була великою – одинадцятеро дітей, батько з матір’ю, старенька бабуся. Щоб прогодувати сім’ю, батько, крім хліборобської праці, займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки ішов на заробітки в Таврію, в бериславські і каховські степи. Він мав хист до господарства, був стриманим і мовчазним та був людиною крутої вдачі. Про свої думки, почуття та ставлення до нього поет сказав досить вичерпно в автобіографії: «Мій батько, на відміну від матері, був людиною суворою. Будучи високого зросту, широкоплечий, з пишними козацькими вусами, він нагадував мені козака Мамая на давніх українських картинах... Щоденна турбота про шматок хліба і зароблену копійку змушувала його трудитися багато, вперто і бути нещадним в сім’ї до тих, хто намагався уникнути роботи…».
 Мати ж Андрія, Ївга Остапівна, яку по-вуличному звали в селі Ївгою Базилихою, була жінкою товариською, м’якої вдачі й великого серця. Вона дуже добре співала, розказувала казки, народні перекази, вишивала. Материні пісні в багатій уяві малого Андрійка ставали гостросюжетними новелами, повістями, разючими драматичними картинами. Пізніше він сам скаже про це: «Знала вона їх багато і співала з глибоким почуттям. Були серед них сумні й тяжкі, веселі й жартівливі. І було в тих піснях стільки живого і близького серцю, такі картини народжували живі народні образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово. Зміст їх так сконденсовано, думки так відшліфовані сторіччями, що кожної з них вистачило б на великий твір – оповідання або повість, із пісні можна б намалювати картину або створити скульптуру, а розкрита в драмі, вона могла б стати шедеврами сцени. я, затамувавши дихання, слухав, як материнський голос веде сувору і правдиву повість людського життя…».
Ось так природно мама навчила малого Андрійка розуміти красу слова, пісні, природи, а насамперед – красу людської душі. Не випадково образ матері в поезії А. Малишка, як і в поезії Т. Шевченка, є наскрізним.
Вплинуло на світосприйняття хлопця й місце, де він ріс. Незважаючи на те, що Обухів не відзначався особливими культурно-мистецькими здобутками, але тут здавна існував осередок бандуристів. Мандрівні українські менестрелі з Трипілля, Кагарлика, Обухівщини були об’єднані в так званий «цех бандуристів», що розташувався на околиці містечка в невеличких, нашвидкуруч зліплених халупах. Малому Андрійкові не раз доводилося бачити й чути на ярмарках сліпого кобзаря або лірника з хлопцем-поводирем. Про себе Андрій говорив, що музичне виховання одержав саме в цьому цеху бандуристів, хоч і нелегко було туди потрапити. Що бандуристи мали великий вплив на музичну культуру Малишка і взагалі на його чутливу душу, свідчить і той факт, що все життя він ставився до кобзарів з великою пошаною. Це відображається і в його поезіях.
Мистецьке обдарування Андрія виявилося дуже рано. Ще підлітком він навчився у брата Василя грати на гармошці. Малого музику залюбки запрошували грати на сільських весіллях. Андрій добре співав, любив читати, зокрема великий вплив справив на нього «Кобзар» Т. Шевченка. І писати вірші він пробував ще у школі. У цьому хлопця підтримав учитель географії місцевої школи, який розпізнав у непосидячому учневі іскри поетичного таланту. Учитель радив хлопчині піти вчитися. Ці поради збігалися із мріями самого Андрія, який прагнув у великий світ, у нове життя. Хлопчик рано почав розуміти, що у світі є багато цікавого, але щоб усе це побачити й осягнути, треба вирости сильним і рішучим. Звідси й народилася ота жадібна допитливість, що ніколи не давала спочинку поетові, а гнала його вперед і вперед до незвіданих обріїв.
У 1929 році Малишко вступив на літературний факультет Київського інституту народної освіти. Час навчання для молодого студента був часом становлення його як людини і громадянина, як поета і педагога. Після навчання він працював в Овруцькій школі – викладав українську мову й літературу. І хоч праця вчителя принесла йому повноту щастя, проте після служби в армії Андрій Самійлович остаточно вирішив віддати себе літературі. Працював у різних газетах, був відповідальним редактором журналу «Дніпро».
У 1930 році почав друкуватися. Поезія Андрія Малишка відбиває весь духовний набуток сучасної йому епохи.
Характерною особливістю його творчості була широта тематичного й жанрового діапазону; конкретність поетичних образів: психологічних портретів, пейзажних віршів, жанрових сценок, поетичних оповідей про ті чи інші події тощо. За характером обдарування Малищко – романтик. Великий вплив на його становлення як поета мала народна творчість. Крім образної системи, символіки – червона калина, зелене жито, голуб сизий, дуб зелененький та інші – Малишко щедро черпає і з народнопісенної та побутової розмовної лексики. Такі слова, як середульший, прикопотіти, сповиточок взяті з народних уст і поставлені в поезію так майстерно, так точно, як досвідчений муляр кладе цеглину в стіну. Певне місце в образотворчій системі Андрія Малишка належить і неологізмам. Вони в нього прості, але дуже виразні й доречні: земля – зореносиця, літа – звіздослави, зелень – роснорозмаїта. Багаті, свіжі, часом несподівані епітети: хліб русявий, камінь сивий, земля – красуня родюча.
У багатьох віршах Малишко говорить про те, що саме рідна земля навчила його цінити найвище: незрадливу дружбу, стійкість і відданість високим ідеалам у будь-яке лихоліття. Його цікавлять такі складні проблеми, як сенс людського життя, смерть і безсмертя людини, ідеал прекрасного в житті та природі. Він осмислює події як поет, а разом з тим – як філософ. Гнівно звучить заперечення душевної черствості та лицемірства:
Я аж тремчу, коли на клич
Ніхто не прийде в самотині.
І не люблю я двох облич,
Коли вони в одній людині.
Малишко ніжно і глибоко любить свій народ, його величні традиції, схиляється перед його працею і воїнською звитягою, зичить йому найбільшого щастя. Провідні мотиви поезії Малишка – любов до матері, до однодумців – побратимів і вчителів, любов до рідної землі, до пісні, до Батьківщини.
Як точно і переконливо сказав Малишко: «Всю палітру людських емоцій, все багатство переживань, як у сонячному фокусі, треба зображати в поезії. Глибоко художня, справжня лірика, що оспівує людське почуття – любов, не відводить людину вбік від життя, навпаки, вона вчить глибше пізнавати світ, виховує в ній почуття благородства, доброти, моралі – всі ті риси людського характеру, без яких не мислиме суспільство».
Андрій Малишко залишив чудові взірці творів і для малят. Уміння говорити з дітьми без штучності й набридливого моралізаторства – прикметна риса його дитячих поезій. У них поет звертається до дітей непідробно серйозним тоном, говорить часом про речі, не зовсім для них звичні, показує життя через призму образів, які, може, й не відразу сприймаються у всій своїй глибинності. Й хоча віршів для найменших читачів він написав порівняно небагато, проте вони увійшли до скарбниці дитячої літератури, завоювали любов.
Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишку-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає.
Золоті несе дощі.
Відомий Андрій Малишко і як перекладач. Особливо багато і плідно він займався перекладами у 50-і роки. У збірці «Народження синів» він опублікував шість перекладів з Г. Гейне і один з кращих у нашій поезії переспівів «Плачу Ярославни» з давньоруської пам’ятки «Слово о полку Ігоревім».
Як творча людина й громадський діяч, Андрій Самійлович Малишко працював невтомно, з невичерпною, здавалося б, енергією. Проте постійне нервове перенапруження, величезна самовіддача не могли не вплинути на стан його здоров’я, яке різко погіршилося наприкінці 1969 року, а 17 лютого 1970 року в розквіті творчих сил Андрій Самійлович відійшов у вічність. Та довго живе поетове слово, насичене правдою й силою.
|
На початок
Версія для друку
