Як пишеться на війні, коли українська книга може важити не менше танка та якою має бути перемога – про це поспілкувалися 31 січня у читальній залі Центральної публічної бібліотеки. Там відбулася творча зустріч з подільським літератором, журналістом та медиком артилерійського підрозділу Михайлом Цимбалюком. До розмови з письменником у бібліотеку запросили вихованців Державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Г. Харитоненка ДПСУ. Завітали й колеги по перу – Степан Шкапій, Людмила Рудковська, Віталій Міхалевський.

Михайло Цимбалюк з перших тижнів повномасштабного вторгнення став до лав захисників. Розповів, що навіть там щодня продовжує працювати як письменник. Щодо поезії – то вірші пишуться важче, подекуди трафаретно, тому залишає їх як заготовки образів й метафор. Натомість складається проза. Автор спочатку думав, що з воєнних нотаток вийде декілька оповідань, наразі їх уже достатньо для повісті, а згодом, цілком можливо, вийде й не один роман.

Майбутні військові та інші учасники зустрічі запитували гостя: про роботу бойових медиків на різних позиціях; про настрої, що панували і панують поміж населення ближче до лінії зіткнення; про усвідомлення національної ідентичності та цінність найдавніших свідчень про українців. Михайло Цимбалюк особливо підкреслив важливість поширення української літератури: «Передумовами війни стало недоукраїнство. Згортання книговидавництва – це приниження української культури, її недооцінювання. Ще до війни на українських територіях дуже не вистачало українських книг». Підтвердженням його слів є те, як швидко ворог в окупованих містах намагається поширити російськомовну літературу.

До розмови доєднався Степан Шкапій, відзначивши: «З початком широкомасштабного вторгнення змінилося сприйняття самої поезії, зокрема, віршів Михайла Цимбалюка зі збірки “Ближні обрії”. З’явилося абсолютно інше бачення – більш філософське, глибинне». Разом з тим додав, що попри навіть сьогоднішні події увесь час журитися не можна, треба знаходити час, щоб відреагувати іншим способом. Тож зачитав декілька своїх гуморесок, у яких добряче кепкує з ворога.

Цікаво, що в Михайла Цимбалюка є псевдонім – Северин (більшою мірою він має стосунок до журналістської праці). Разом з тим гість ще декілька років тому обрав собі харизматичний та водночас притаманний тільки справжньому письменнику позивний – Хорей. Тож для учасників зачитав трохи з поетичного – вірші «Герої не вмирають – вмирати ніколи», «Доброго вечора, ми Україна», «Все буде Україна» та ін.

На важливості подібних зустрічей, як та, що відбулася нині в бібліотеці, акцентували Людмила Рудковська та Віталій Міхалевський, бо такі допомагають виховувати й надихати молодь, утверджувати українськість.

Примітно, що у читальній залі, де проходив захід, саме експонується виставка малюнків «Ми – Переможці!» студії «Малювання як ART-терапія» (керівник – Володимир Півень). Відповідними атмосфері словами творчу зустріч завершила заступниця директора Централізованої бібліотечної системи Світлана Сінькова: «Навіть у місті, котре знаходиться в тилу, продовжуємо боротьбу. Адже ми кожен воюємо на своєму фронті. Дякуємо воїнам сьогодні за нашу можливість бути переможцями!».