Для мене література – це спосіб життя
Т. Прохасько
16 травня 2023 року святкує свій 55-річний ювілей Тарас Богданович Прохасько – український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену, лауреат Шевченківської премії 2020 року за збірку есеїстики «Так, але…».
Народився Тарас 16 травня 1968 в Івано-Франківську. Дитячі роки провів у містечку Делятин. У школі Прохасько добре знав біологію, тому закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Брав участь у студентському русі 1989-1991 років, у Революція на граніті у Києві 1990 року.
Після закінчення університету у 1992 році Тарас Прохасько працював в Івано-Франківському інституті карпатського лісівництва, учителював у рідному місті, був барменом, сторожем, ведучим на радіо FM «Вежа», працював у художній галереї, у газеті, на телестудії.
Початком літературної творчості Прохаська став 1998 рік, коли йому запропонували вести літературні колонки у львівських газетах «Експрес» та «Поступ». Після цього його авторські публікації виходили у газеті «Галицький кореспондент».
Першою книжкою Прохаська була збірка «Інші дні Анни», яка вийшла у 1998 році у видавництві «Смолоскип», лауреатом літературного конкурсу якого письменник став за рік до цього.
Цікавим твором Прохаська є роман «НепрОсті», який вийшов в 2002 році. Це своєрідна міфологія й історія Карпат першої половини XX століття.
У 2004 році письменник жив і працював у Варшаві, де отримав стипендію культурної фундації «Stowarzyszenie Willa Decjusza — Homines Urbani».
У 2010 році Тарас Богданович перебував у США, де знайомився з місцевою культурою та проводив літературні вечори. На зустріч із ним приходили представники української діаспори у Нью-Йорку та Вашингтоні.
У 2004 році опублікована книга «Лексикон таємних знань». До неї увійшли прозові повісті, написані у 90-і і 2000-і роки. Кожен окремий твір не має чітко вибудуваного сюжету, кульмінації і розв’язки, але через короткі історії дізнаємося, як формувалася особистість автора. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, який робить його прозу відвертою, наближаючи її до інтимної сповіді.
Прохасько брав участь у різних мистецьких перформансах: у 2009 року разом із Юрієм Андруховичем, Юрком Іздриком, Володимиром Єшкілєвим, Софією Андрухович – у проєкті «БОМЖ» («Без Ознак Мистецького Життя») Ростислава Шпука, пізніше – на польському «Міжнародному фестивалі бездомного мистецтва», у серпні 2010 року під час фестивалю «Порто-Франко» під виконання французького віолончеліста Домініка де Вієнкура сюїти Баха Прохасько читав уривок із роману Станіслава Вінценза «На високій полонині» на руїнах Пнівського замку.
У 2011 році книгу Тараса Прохаська «БотакЄ» визнано Книгою року.
Дитячі книжки «Хто зробить сніг» (2013), «Куди зникло море» (2014), «Як зрозуміти козу» (2015), «Життя і сніг» (2016) були написані разом із дружиною Мар’яною Прохасько.
У 2013 році премією «Книга року BBC» відзначено дитячу книжку «Хто зробить сніг».
У 2019 «Книга року BBC» «Так, але…» стала переможцем у номінації «Есеїстика».
Тарас Прохасько — член Асоціації українських письменників. Його вважають одним з найкращих українських есеїстів. Митець є автором окремих прозових творів та збірок: «Інші дні Анни» (1998), «FM «Галичина» (2001), «НепрОсті» (2002), «Лексикон таємних знань» (2004), «З цього можна зробити кілька оповідань» (2005), «Порт Франківськ» (2006), «Нічний аеропорт» (2010), «БотакЄ» (2010), «Ознаки зрілості» (2014), «2015 рік» (2016), «Івано-Франківськ. Місто-прогулянка» (2017), «Так, але…» (2019) та інших. Його твори перекладаються іноземними мовами.
| 
На початок
Версія для друку
