Доля творчої спадщини кожного письменника складається по-різному: велику роль у цьому відіграють суспільно-політичні умови й оточення, в якому народжується і формується талант письменника, своєрідність соціально-культурного середовища як умови для реалізації його творчого потенціалу, взаємовідносини творчості письменника з культурним життям суспільства, його безпосередній зв’язок з читачем.
23 січня 1891 року народився Павло Григорович Тичина.
Його творча особистість була багатогранною і складною.
Як літератор він не мав спеціальної освіти, але в галузі поезії, прози, публіцистики, а також в науково-критичній творчості виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала одночасно суміжні з поезією види мистецтва – музику й живопис.
«Poeta simper tiro» («Поет завжди учень») – цей девіз був для нього девізом усього життя.
Будучи натурою цілеспрямованою і самовідданою в служінні всім близьким серцю видам мистецтва, Павло Тичина відчув свою найбільшу силу в поезії, але бажання розвинути всі грані свого таланту спонукало його до постійної самоосвіти: він зауважує, що краще було б вступити до консерваторії або знову почати малювати.
Проте літературно-мистецьке оточення Павла Григоровича у Києві розуміло значення його літературного таланту, підтримувало і спрямовувало поета на цьому шляху.
Ах не смійтеся ви наді мною, –
Не для вас я Вкраїну люблю!
Не для вас виливаю ці сльози з журбою,
Що ніхто їх не бачить нічною добою,
Коли довго від думок не сплю.
Не чіпайте моєї Вкраїни!
Хай, по-вашому, вмерла вона.
Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?
Не чіпайте – просю вас – моєї Вкраїни:
Тільки ж це моя втіха одна!
Хіба можете ви зрозуміти,
Як її я кохаю, люблю?
Та коли б не вона, то для чого б і жити!
Але що… що вам про це говорити…
Чи ви любите матір свою?
28 жовтня 1911
|