Головною традицією в Україні є звичай обдаровувати дітей у ніч на Миколая. Адже святий – опікун молодят та виховник дітей. Він упродовж року слідкує, хто як поводиться, а у ніч напередодні свята йде до кожної оселі із своїми помічником – Ангелом, за яким крадеться чортик Антипко.

Ангел розкладає при­ємні подарунки чемним діткам під подушки або в чобітки «миколайчики» від доброго святого за гарну поведінку протя­гом року, а Антипко розносить неслухам різочки. Хто отримає різочку, має замислитись над поведінкою.

На святого Миколая особливо опікуються сиротами та знедоленими дітьми, дарують їм подарунки, зокрема – спеціальне печиво «миколайчики».

Від Миколи починають готуватися до Різдва: роблять колядницьку торбу, зірку, плетуть дідуха, солом’яних павуків, вивчають колядки.

Дуже давно в місті Мірра (Італія) жив хлопець на ім'я Миколай. Він був єдиною дитиною в дуже багатій родині, але ба­тьки померли рано. Тому Миколай став відлюдником, мрійни­ком, звернувся до вивчення наук.

Легенда розповідає, що одно­го разу Миколай дізнався, що на околиці міста живе бідна дів­чина, яка не може вийти заміж тільки тому, що не має посагу. Хлопець вирішив зарадити біді дівчини. Уночі він прийшов у її дім і непомітно підкинув пакунок із необхідною сумою грошей їй у вікно. Ясна річ, бідна дівчина вирішила, що це втручання неземних сил, і містом поширилася чутка, що янгол спустився з неба й допоміг закоханим. Це була найщасливіша подія в житті Миколая, він зрозумів, що його призначення – робити добро.

Ще багато добрих справ зробив Миколай, і весь час він ховався, не виказував свого імені, а місто дивувалося все біль­ше. Але люди дуже цікаві, тому й вистежили хлопця. Коли вони дізналися, хто насправді цей добродій, то зробили його своїм єпископом. По смерті він був канонізований. За перека­зами, навіть його святі останки мають надзвичайні властивості: вони зберігаються нетлінними й виробляють чудесне миро, від якого багато людей зцілилося. На честь цього святого названо велику кількість церков по всій Україні.

День святого Миколая – веселе народне свято, на яке прийнято склика­ти гостей і гуляти досхочу.

Як і на Введення, велике значення має «перший полазник». Першою до господи має ввійти людина добра, здорова, хазяй­новита – це гарний знак для сім'ї. Дбайливі господарі цього дня вітають свою худобу зі святом.

До обов'язків святого Миколи входить оберігати диких тва­рин, людей від стихійних лих, у першу чергу на воді. Саме тому святого Миколу дуже шанують рибалки, беруть із собою на промисел образ чудотворця.

За легендою, святий Касіян якось образився, що люди Ми­колу шанують більше за нього, й поскаржився Богу. Бог вирі­шив розібратися, але довелося аж чотири дні чекати на свято­го Миколу, бо він весь час був у роботі: то людей від пожежі рятував, то козаків із турецької неволі визволяв, то рибалкам під час бурі допомагав.

Аж за кілька днів з'явився він до Бога – брудний, у старому одязі, знову після своєї нелегкої роботи. Бог зрозумів, що Касіянові нарікання безпідставні, й порадив йому не на небі сидіти-пишатися, а спускатися на землю та людям допомагати – тоді й шана від людей більша буде.

Після Миколая в Україні кожного вечора дозволя­ється збиратися на вечорниці.

Як же вони проводилися – українські вечорниці, що згадуються в багатьох художніх тво­рах?

Українські вечорниці
Це щось на зразок сучасних клубів, дискотек, мож­ливо, їхній «прототип». Там молодь знайомилася, зближувалася, а невдовзі й одружувалася. Причому якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, а якщо ж засиджувалися до третіх півнів – досвітки. Вечорниці тривають аж до початку Вели­кого посту.

Дівчата вибирали оселю для проведення вечорниць. Вда­лим варіантом вважалася оселя вдови. Господиню всі прибулі величали паніматкою. Вона слідкувала за дотриманням тра­дицій й народного звичаєвого права під час вечорниць. Примі­щення надавалося не безкоштовно, а за плату. Тільки гріш­ми платили рідко, частіше – хлібом або борошном, ткани­ною тощо.

Відвідували вечорниці тільки неодружені молоді люди. Ро­дичі – брати й сестри – намагалися ходити до різних осель. Першими сходилися дівчата, а слідом за ними – хлопці. Якщо вечорниці припали на будні дні, то й займатися дівча­там слід було буденними справами, наприклад шити, виши­вати тощо. У хлопців «обов'язки» значно легші та цікавіші: співати пісні, розповідати різноманітні історії, казки, тан­цювати, залицятися – загалом, якнайстаранніше заважати дівчатам працювати. Загалом найкращі жарти, народні бай­ки, пісні, жартівливі оповідання народжувалися саме на вечорницях.

Колядницька зірка
Восьмикутна зірка – обов’язковий атрибут колядницької ватаги. Це старовинний символ новонародженого сонця, а також символ Віфлеємської зірки, яка запалилася у Різдво Христа. 

Різдвяний солом’яний павук
Різдвяний павук – стародавній символ Всесвіту. Його підвішують попід стелю і будь-який подих вітру – наприклад, від дверей чи вікна – колише його та повертає, немовби живу істоту. У старі часи не наряджали ялинок, а як різдвяну прикрасу для хати використовували солом’яних павуків. Їх вважають не тільки прикрасою, але й оберегом для помешкання.

Дідух
Зазвичай Дідуха робили із останнього снопа, зжатого на Спаса (19 серпня). Іноді для цього використовували перший сніп, зжатий на початку жнив – Зажинках. Сніп зберігали до зими, а перед Різдвом він перетворювався на Дідуха.

Його ще називали Дідом, Колядою, Колядником – як видно з назви, він був головною дійовою особою всієї Коляди.

Прикрашали Дідуха стрічками та сухими квітами, а потім ставили на покутті, як це робили наші предки. Покуття – це головний куток у хаті, там зазвичай вішають ікони.

Колядницька торба
Коляда – важливий ритуал, який складається із привітань, побажань для господарів та подяки колядникам. Тому тут важливі обидві складові – як гарні колядки та гарні голоси, так і вдячність від господарів, яку складають у торбу, щоб потім чесно розділити.

Щоб Коляда вийшла доброю і господарі розщедрилися, треба знати правила, бо Коляда – старовинний ритуал з багатою традицією. Від того, як колядники поколядують, залежить, чи вдасться наступний рік у господарів. Так що це не просто розвага.

Добра ватага колядників завжди добре готова до свята – має красиву зірку, велику торбу і багато колядок у запасі.

Торбу носить Міхоноша – найбільш серйозний і відповідальний з ватаги. Адже він повинен не тільки скласти до торби усе, що наколядували, але й не забутися її ніде.

Міхоноша має бути дужим – бо добрі колядники ніколи не вертаються додому з порожньою торбою. А після того, як закінчили колядувати, годиться чесно розділити наколядоване поміж усіма членами ватаги, не забуваючи і не обділяючи найменших.

Використані джерела: 

1. Капранов В. В. Веселих свят! : український рік / В. В. Капранов, Д. В. Капранов ; упоряд.: Я. Музиченко, Я. Левчук ; худож. О. Костенко [и др.]. – Київ : Зелений Пес : Гамазин, 2014. – 104 с. : іл.
    
2. Шкода М. Н. Традиції і свята українського народу / М. Н. Шкода. – Донецьк : БАО, 2007. – 384 с. : іл.