Щороку 22 січня українці відзначають День Соборності України. Це день офіційного проголошення Директорією УНР у 1919 році Акта Злуки про об'єднання Української Народної Республіки (УНР) й Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в одну Українську державу, про що був виданий відповідний «Універсал Директорії Української Народньої Республіки».

Урочиста церемонія відбулася на Софійській площі в Києві у присутності десятків тисяч киян. У церквах били дзвони Будівлі в центральній частині міста прикрасили національними прапорами, вхід до майдану оздобили тріумфальною аркою з гербами УНР і ЗУНР. Під музику на центральні вулиці стікалися десятки тисяч мешканців столиці і численні гості. Хор під керівництвом Кирила Стеценка в супроводі оркестра заспівав "Ще не вмерла Україна". І настав історичний момент - міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський оголосив грамоту - ухвалу УНРади і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. У відповідь член Директорії Федір Швець зачитав "Універсал соборності".

У зачитаному Акті Злуки, зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка».

Закінчилося свято урочистим молебнем і військовим парадом під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець. Із особливим захопленням люди вітали колони Січових стрільців.

Наступного дня Акт Злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

Не став випадковим і вибір дати, адже саме у цей день була перша річниця незалежної держави УНР – вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради.

Для українського народу, віками позбавленого своєї державності, розірваного на частини й розділеного між двома могутніми імперіями – Російською та Австро-Угорською, проблема соборності була особливо важливою й неймовірно складною. Протягом багатьох століть українці мріяли про незалежну єдину соборну державу, про те, щоб землі, які з історичних причин були поділені різними країнами, об'єдналися.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки дійшли згоди про об'єднання. Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у загрозливій ситуації перед польською та румунською агресією. Тож 22 січня 1919 року стало кульмінацією національно-визвольних змагань українців.

Нажаль, у реальних обставинах того часу, коли Україна опинилась оточеною колом фронтів, соборну українську державу не вдалося відстояти. Та об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу, в українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Мала вона певний стосунок і до Проскурова (нині м. Хмельницький).

Українсько-більшовицький фронт в районі Києва опинився під загрозою прориву. Війська УНР не змогли спинити наступ червоноармійців, Уряд і Директорія вимушені спочатку переїхати до Житомира, а з початку лютого – до Вінниці.

Запеклі бої в районі Фастова – Козятина були не на користь української армії. Отож, українські державні установи 6 березня 1919 року переїхали до Проскурова, де перебували до 21 березня. Тут відбувались державні наради УНР за участю членів Директорії, уряду, представників партій та громадських організацій.

Саме в Проскурові пройшло останнє засідання Директорії у повному складі – 15 березня для зустрічі з Директорією прибула делегація ЗОУНР на чолі з очільником західноукраїнських земель Євгеном Петрушевичем. На спільних засіданнях у Проскурові були вирішені важливі питання cоборної України, прийнято ряд постанов.

І хоча соборна Україна проіснувала зовсім недовго – ЗУНР проіснувала лише до літа 1919 року, а ще через рік із політичної карти зникла й УНР, Акт Злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення.

Цій даті судилося навічно закарбуватися в історії України величним національним святом, що стало символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі. А головний урок Дня Злуки – це усвідомлення того, що тільки в єдності сила, адже в 1919 році українці об'єдналися з власної волі, щоб жити разом в єдиній незалежній державі.

В роки радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності Української Народної Республіки і День Соборності не відзначалися, оскільки вважалися «націоналістичним» святами, а отже заборонялися. Та ось, 21 січня 1990 року, на 71-річницю Акта Злуки, відбулася одна з найбільших у Центральній та Східній Європі масових акцій – «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України та знак вшанування подій першої української революції.

Достеменно невідома кількість учасників акції. Різні джерела називають від половини до трьох мільйонів людей, які узялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним із свідчень того, що українська нація подолала страх перед комуністичним режимом і готова маніфестувати свою незгоду політиці комуністичної партії. А ще ця подія стала провісником майбутнього падіння СРСР і проголошення нової незалежної і соборної України.

В незалежній Україні День Соборності як офіційне свято почали святкувати з 1999 року, коли відповідно до Указу Президента України його закріпили на законодавчому рівні суверенної держави.

День Соборності України – свято культурно-політичне, національне, відзначення якого є доброю нагодою актуалізувати базові цінності українського суспільства, осмислити непростий досвід державотворення.

Звичайно, що під соборністю розуміють єднання людей на основі толерантності, свободи, демократії, віротерпимості. І ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.