 |
ЯНІН
Олексій Євгенович |
Звання «Почесний громадянин
Хмельницької міської територіальної громади»
присвоєно рішенням позачергової дев'ятнадцятої сесії
Хмельницької міської ради від 23 вересня 2022 року.
Азов… Ця твердиня української державності відома всьому світу. 82 дні сталевого незламного спротиву. Вони зашкодили утвердитись «русскаму міру» в 2014-му, вони як леви стояли за Маріуполь в 2022-му… Їх дух незламний і їхня нескореність – це символ української нації і посил поколінням, що державу будують не в будучині, її здобувають залізною волею і кров’ю.
Олексій Янін – Воїн! Син! Батько! Чоловік! Він частина української нації – вічної і незнищенної спільноти мертвих, живих і ненароджених. Його шлях Воїна – це його свідомий вибір, а такий шлях закінчується у бою… Не захищати Україну він не міг – виріс на Хортиці і увібрав у себе козацьку вольницю, треби віків і дух прадідів великих.
Народився Олексій Янін 5 жовтня 1983 року в Запоріжжі, в родині Ніни Василівни та Євгена Миколайовича Яніних. Після навчання в школі закінчив ВПУ № 27, відслужив у лавах ЗСУ та НГУ, отримав сержантське та інструкторське звання. Після демобілізації займався електроустаткуванням на державних підприємствах Запоріжжя та Києва. В 2013 році закінчив Запорізький національний університет за спеціальністю «Фізичне виховання та спорт».
Воював Олексій ще з 2014-го. Не чекаючи повістки пішов у військкомат. Його відправили на навчання у Новоград-Волинський Житомирської області. Звідти він був направлений у 54 ОМБР, прослужив 9 місяців і демобілізувався. Але вже 5 жовтня 2015 року на свій день народження прибув до лав «Азову» про який мріяв, де почувався як в одній великій родині. У 54-й бригаді ЗСУ був кулеметником, в «Азові» – снайпером-розвідником. Олексій уособлював чоловічий дух, силу, лицарство і правильність життя. «Він був людиною слова, дуже прямолінійним і дуже справедливим, чесним, не вмів брехати, не любив і не хотів», – каже його кохана дружина Тамара Прекрасна, так він її називав. Вони познайомились в березні 2017-го. Він видався Тамарі брутальним, серйозним, войовничим, але цікавим. Від нього віяло енергією справжнього сильного чоловіка і це заставляло її кров пломеніти. Їхні рідкісні зустрічі були магією романтики і кохання. Тамара розповідає, що з першої миті зрозуміла, що це той, про кого мріяла. У червні вони вже поїхали в Карпати відпочивати і там Олексій зробив пропозицію своїй незвичайній красуні на Писаному Камені. 23 серпня, на День Прапора, вони побрались.
У них було особливе весілля на знаменитій Хортиці за старовинними обрядами. Вони дуже ретельно підбирали сакральні етнічні однострої. Сорочку чоловікові наречена вишивала сама, вкладаючи в неї любов, шану до роду і віру… Олексій запропонував, щоб обряд провів рідновірський волхв Світовита. Магія була неперевершеною. Тамара з вдячністю Богу за те говорить: «Це було там і тоді, з найкоханішим Льошею на світі. Я буду нести пам’ять про кохання все своє життя». 2019 року у подружжя народився син Назарій. За місяць до цієї події Олексій звільнився зі служби й переїхав у Хмельницький. “Він був на пологах, фактично приймав Назара в цей світ – перерізав пуповину, слідкував, щоб все було добре з дитиною… І пробув тоді з нами рік і п’ять місяців. А в кінці червня 2020 року прийняв рішення повертатися до “Азову”, – згадує Тамара. Тоді, у 2020-му, Олексій підписав трирічний контракт на службу.
Олексій був начитаний. Антропологія, історія України – це для нього було святе. Він буквально «ковтав» книги, які наповнювали його дім, з батьком ходили разом в бібліотеки і це сформувало його неперевершений розум, світогляд, вміння володіти собою, опановувати страх, скеровувати емоції в правильне русло.
А ще Олексій любив спорт: бокс, регбі, велосипед, плавання – двічі перепливав Дніпро. Був Чемпіоном світу з тайського боксу, Чемпіон України з кік-боксингу. Навіть у карантин, коли усі спортзали були зачинені, купив собі гирю 24 кг і тягав її то на стадіон, то на 5-й поверх і займався. Йому все було цікаво: медицина, картографія і в усьому був професіоналом. Не курив і не вживав алкоголь. Хлопці в «Азові» називали його «Тіран» через те, що коли проводив фізичні заняття, то їм було дуже важко і нікого не жалів. Він вважав, що всі мають займатися спортом.
У Олексія було насичене фанатське життя. Був фанатом футбольного клубу «Металург», любив «двіж», спільні виїзди, вечірки. А ще музичні сейшени, які проводились у той час дуже часто у Запоріжжі. Був навіть у складі музичної групи «Бригада» – максимально панковий гурт з досить важкою інструментальною музикою, проводили багато репетицій, але виконань було мало. «Багато гучної музики, слеми, мош, завжди на стилі, з бакенбардами – ікона навколофутбольного стилю, прямо з «Олд Траффорду». «Для Чужих був «Індєйцем», для своїх – «Індюхою», – розповідає про нього друг з фанатського руху Платон. Такою незвичайною і різнобічною була максималістська юність Олексія Яніна.
Любив матір, ходив з нею на славлення Богів, були рідновірами. Молодшого сина родина віддала в козаки. Олексій був дуже органічним в шані до роду, матері, дружини. У часи Майдану після роботи в Запоріжжі їздив на вихідні потягом до Києва, вранці повертався на роботу і часто дивувався байдужості своїх старших колег.
Лютий 2022-го застав його в родині, 20 лютого в їхнього Назарія день народження. Мав бути дома до 5 березня, але 22 лютого вже зателефонував командир і наказав повертатись. Дружина Тамара була стривожена. 23 лютого 2022-го о 5-й ранку вони дивились один одному ввічі востаннє... На вокзалі в Маріуполі йому одразу видали спорядження і відправили на бойові… Він був снайпером від Бога і коли поранило в ногу, не чекав щоб рана зажила. Прагнув стати у стрій у тім пеклі буття і нищити ворога. Рідним дзвонив рідко, більше писав – щоб не хвилювались.
Човен Олексія з б/к 7 квітня 22-го не пристав до українського берега… Ніжні, холодні азовські хвилі стали навічно його колискою, душа вирієм… Його Прекрасна Тамара чекає… І стала символом надії для сімей загиблих воїнів полку «Азов» та прикладом нескореності, що надихає і дає впевненість у прийдешнє….
Нагороджений відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції», Грамотою ВР «За заслуги перед українським народом», заохочувальною відзнакою МВС, нагрудним знаком «За відвагу в службі».
Указом Президента України від 17.04.2022 №256/2022 старшого сержанта Олексія Яніна нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).
Звання «Почесний громадянин
Хмельницької міської територіальної громади» присвоєно
за видатні заслуги перед українським народом
та Хмельницькою міською територіальною громадою.
13.02.2023 р.
Останнє оновлення 20.06.2024 р.
Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів:
© Центральна публічна бібліотека
Хмельницької міської територіальної громади
Підготувала: Оксана Василишина, редакторка ЦПБ
На початок
Версія для друку
