10 травня 1898 року в місті Проскурові (нині місто Хмельницький) в єврейській родині Етель-Аппель і Йосипа Кауфманів народилася донька Хая. Вона мала трьох старших сестер: Сару, Мері й Флору і трьох старших братів: Гаррі, Моріса та Майкла. У листопаді 1900 року родина в пошуках кращого життя емігрувала. Дорогою до Сполучених Штатів сім'я кілька місяців прожила у Лондоні, а в 1901 році оселилася в Нью-Йорку. Хая виросла на вулиці, а тому вже з раннього віку вміла постояти за себе.

Початкову освіту дівчинка отримала вдома. Далі батьки Хаї обрали Нью-Йоркську експериментальну школу «Ferrer Modern School», яка сповідувала принципи волелюбного виховання і куди Хая успішно вступила в 1911 році й виявила неабиякі здібності до навчання. 

Для Хаї стало доленосним знайомство з молодим Вільямом Джеймсом Дюрантом — викладачем історії та філософії у школі. Він народився 5 листопада 1885 року в Норт-Адамсі, штат Массачусетс у сім'ї франко-канадських емігрантів та був одним з одинадцяти дітей Жозефа Дюранта й Марі Олар. Батьки готували сина для духовної кар'єри, а тому дали йому відповідну освіту. Вілл закінчив єзуїтський коледж Святого Петра.

Хая була у захваті від гострого аналітичного розуму та харизматичної манери викладання Вілла. Одночасно неабиякі здібності юної студентки не могли не підкорити вибагливого молодого вчителя. Поступово його інтерес переріс у захоплення, а тоді у романтичні почуття. Їхні стосунки ніхто не схвалював не лише через велику різницю у віці, а й через те, що пара "школярка — вчитель" вважалася в суспільстві неприпустимим союзом. Однак закохані прагнули бути разом. Тож попри майже подвійну різницю у віці за два роки 28-річний Вілл Дюрант вирішив залишити посаду викладача, щоб одружитися з Хаєю, якій на той час виповнилося лише 15 років. Сталася ця подія 31 жовтня 1913 року. «Я закохався в неї, викрав її і одружився з нею» — так згадував пізніше з властивим йому гумором Вілл. Цікаво, що на весільну церемонію до мерії Нью-Йорка Хая приїхала на роликових ковзанах.

Проте перші роки шлюбу були нелегкими. Вілл не мав великих статків, грошей не вистачало. До того ж у пари були протилежні характери: він був сором'язливим і замкнутим, вона — комунікабельною й товариською. У них було різне соціальне походження: Вілл був тихим і стриманим франко-канадцем і католиком, який став скептично ставитися до релігії, а Хая була з бідної єврейської емігрантської сім'ї, дитиною, що росла без дисципліни та освіти, проте мала гострий і допитливий розум, цікавилася багатьма речами, була сповнена життя й сили, любила співати, танцювати й веселитися.

Але юна Хая проводила в товаристві зайнятого чоловіка багато довгих вечорів, спостерігаючи, як він готується до лекцій, адже у 1914–1927 роках Вілл Дюрант був директором і викладачем філософії у школі Labor Temple у Нью-Йорку. Водночас він навчався у Колумбійському університеті й, працюючи над докторською дисертацією, написав свою першу книгу «Філософія та соціальна проблема». У 1917 році Вілл здобув ступінь доктора філософії.

Інколи Хая не витримувала цього «чернецтва» і втікала з дому, проте вона завжди кликала Вілла приїхати і забрати її. Вона віддавала перевагу компанії художників, поетів і філософів. У неї була нагальна потреба у творчому спілкуванні, що не завжди міг дати їй зайнятий і схильний до усамітнення Вілл. За своє життя Аріель познайомилася з інтелектуальними, політичними та популярними лідерами того часу, включаючи Альберта Ейнштейна, Франкліна Делано Рузвельта, Чарлі Чапліна та багатьох інших.

12 травня 1919 року в подружжя народилася донька Етель Бенвенута, а ще подружжя всиновило хлопчика Луї — сина сестри Флори, котра стала не тільки компаньйонкою Аріель, але і її помічницею й разом з Дюрантами переїхала до Каліфорнії.

Вілл Дюрант обожнював свою дружину і ніжно називав її Пак — ім'ям одного з ельфів із п'єси Шекспіра «Сон літньої ночі». «Вона була бадьорою, веселою і бешкетною, тому я назвав її Пак», — згадував доктор Дюрант. Пізніше Віллу сподобалось ім'я іншого  персонажа з шекспірівської «Бурі» — ельфа Аріеля. З 1927 року Вілл Дюрант почав називати свою дружину Аріель, в якій він бачив проєкцію незламного авантюрного духу. Він  казав, що вона «сильна і хоробра, як хлопчик, та стрімка і бешкетна, як ельф». Хая була не проти такого грайливого прізвиська, навіть більше — згодом вона зробила його своїм ім'ям. Так з'явилась Аріель Дюрант.

Хая, дорослішаючи, почала розуміти, що їй особисто теж подобається філософія. Якось вона стала обговорювати з чоловіком одну з його лекцій з філософії, і він зрозумів, що її товариство може багато в чому йому допомогти. Згодом вони вже вдвох проводили час у компанії таких видатних філософів і друзів, як: Бертран Рассел, Джордж Сантаяна. З часом Аріель почала дедалі більше цікавитись історією і філософією, тому охоче брала участь в дослідженнях свого чоловіка.

Опублікована в 1926 році «Історія філософії» Вілла Дюранта за перші три роки була продана тиражем майже три мільйони екземплярів, що звільнило родину від фінансових проблем. Це дозволило подружжю спланувати роботу над амбітним проєктом «Історія цивілізації» (The Story of Civilization). Цю ідею Вілл запозичив у англійського історика і соціолога ХІХ століття Генрі Томаса Бокля (автора незакінченої серії книг «Історія цивілізації Англії»).

Щоб краще підготуватися до роботи над проєктом і зібрати якомога більше матеріалів, Дюранти в 1927 році подорожують Європою. У 1930 році відвідують Єгипет, Близький Схід, Індію, Китай та Японію, а в 1932 році знову об'їжджають земну кулю, відвідавши Японію, Маньчжурію, Сибір, європейську частину Росії та Польщу. Завдяки зібраним матеріалам вийшло три перших томи «Історії цивілізації». У 1948 році Дюранти проводять шість місяців у Туреччині, Іраку, Ірані, Єгипті та Європі, після чого видають четвертий том, а після чергової подорожі в 1951 році Італією — п'ятий том.

Над багатотомною фундаментальною працею «Історія цивілізації» Вілл разом із дружиною працював протягом майже всього свого життя. Це був одинадцятитомний опус, опублікований у період із 1935 по 1975 рік із зовсім іншим підходом, ніж історичні дослідження того часу: він зробив історію дуже доступною для читання широкому загалу у вигляді захопливої розповіді. Дюранти вірили у популяризацію історії для всіх, а не лише для вчених. Вони писали не тільки популярно, а й дотепно. До того ж акцент робився на досягненнях людства в мистецтві, літературі, науці та філософії, а не на його руйнівних та злочинних діях або на військових, політичних чи економічних подіях. Робота над всесвітньо відомим історичним багатотомником стала не тільки сенсом, а й способом життя Дюрантів — подружжя працювало сім днів на тиждень, з 8-ї ранку до 10-ї вечора. У середньому на формування і редагування книги у пари йшло близько чотирьох років.

11 томів «Історії цивілізації». (За матеріалами сайту https://en.wikipedia.org)

Світлина: Аріель і Вілл Дюранти в бібліотеці свого будинку в Лос-Анджелесі, 1967 рік
(За матеріалами сайту https://en.wikipedia.org)

Аріель, як літературний помічник, допомагала в написанні всіх томів цієї серії, класифікуючи та систематизуючи численні записи Вілла, допомагала з набором, вичитувала, редагувала тексти, висловлювала свої думки, писала власні розділи — тобто впродовж десятиліть саме вона була не лише  редактором, а й найпершим суворим критиком його творів. Але спочатку робила це анонімно. Лише у сьомому томі «Початок ери розуму» (Age of Reason Begins, 1961) вона почала згадуватись як співавтор. Тут потрібно сказати, що у той час в Америці основним заняттям для жінок, схваленим суспільством, мало бути домогосподарство й материнство. Аріель Дюрант показала один зі способів зламати стереотипи. Вона стала рівною своєму плідному чоловікові-філософу-письменнику.

Творчість Вілла та Аріель Дюрантів досягла апогею в 1968 році. Книга «Руссо і революція» (Rousseau and Revolution), яка отримала Пулітцерівську премію за нехудожню літературу в 1968 році й увійшла до списку «Книги місяця», стала бестселером, як і десять інших томів. Це означало, що загальний обсяг продажів становив понад два мільйони примірників дев'ятьма мовами. Таким чином, незважаючи на те, що деякі вчені критикували подружжя за неточність, а багато серйозних істориків дивилися зверхньо на підхід доктора Дюранта до історії, така популярність видання була доступною лише небагатьом історикам. Високо оцінила співпрацю Дюрантів й американська спільнота. 10 січня 1977 року за особистий внесок в американську літературу вони були нагороджені Президентською медаллю Свободи (Presidential Medal of Freedom) — вищою американською нагородою уряду Сполучених Штатів для цивільних осіб, яку особисто вручив президент США Джеральд Форд.

Світлина: Президент і місис Форд з володарями Президентської медалі Свободи
у Великому залі Білого дому, 10 січня 1977 р. (фото Білого дому B2741-08)
(За матеріалами сайту https://todaysdocument.tumblr.com)

Того ж року Аріель Дюрант була номінована як «Жінка року» в місті Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія.

За життя подружжя було нерозлучним, вони кохали одне одного і поважали відмінності. Навіть світлин самої Аріель фактично не збереглося. На всіх, котрі дійшли до нас, вона з чоловіком. У своїх спогадах Аріель написала: «…У нас майже одне дихання, одне життя, один інтерес». Інтелект Аріель під впливом Вілла розквіт, вона називала чоловіка своїм «вчителем, коханцем, наставником і другом». Саме завдячуючи йому, вона стала не лише блискучою співрозмовницею, але й вміло вела дискусії. Вілл особливо цінував бажання Аріель висловлювати свою думку, її задерикувату жвавість, й те, як вона захищала права жінок. Обоє вони були поборниками прав людини й прибічниками соціальних реформ. Думки Аріель з історії, філософії та соціальних питань, зокрема щодо права жінки у світовій спільноті, мають і досі великий вплив на свідомість людства і популярні в усьому світі.

Останньою з оприлюднених парою книг була "Подвійна автобіографія" (1977), у якій вони розповідають про своє спільне наукове та особисте життя, про кохання з моменту зустрічі й довжиною в життя. 
 

Подружжя було нерозлучними у смерті, як і в житті. У 1981 році Вілл за станом здоров'я потрапив до лікарні Cedars-Sinai Hospital й був прооперований, а в цей час в Аріель стався інсульт. 25 жовтня 1981 року вона померла. Хоча донька і внуки намагалися приховати сумну звістку від хворого Вілла, проте він дізнався про це, коли дивився вечірні новини. 7 листопада того ж року від серцевої недостатності помер і він. Вілла поховали поряд з Аріель на меморіальному кладовищі Westwood Village Memorial Park у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія. 

27 квітня 1986 року померла і їхня донька — Етель Дюрант. Її похоронили поряд з батьками.

© Центральна публічна бібліотека
ЦБС Хмельницької міської територіальної громади
Відділ інформаційних технологій та електронних ресурсів

Підготувала: Галина Єсюніна