Іван Семенович Нечуй-Левицький
(13(25.11)1838-2.04.1918 рр.)

Іван Семенович народився 25 листопада 1838 року в родині сільського священика. Батько походив із давнього священицького роду, а мати – з козацького. Батько був освіченою людиною передових поглядів, мав величезну бібліотеку. Чи не тому й виникло рано у сина тяжіння до книги, до історії і поезії рідного краю. Змалку Іван добре знав українські народні пісні, приказки, старовинні легенди та комічні казки й анекдоти, придивлявся до звичаїв і побуту селянства, що вплинуло на його майбутню літературну творчість.

Початкову освіту Іван здобув у сільській школі, яку власним коштом заснував його батько, а потім у духовному училищі при Богуславському монастирі, який закінчив у 1852 році. Навчався він успішно, був здібним і старанним учнем. Наступного року Іван Левицький вступив до Київської духовної семінарії, після закінчення якої через хворобу цілий рік перебував удома в батьків. Потім став викладачем географії, арифметики та старослов'янської мови в Богуславському духовному училищі.

У 1861 році вступив до Київської духовної академії (йому, як синові священика, доступною була лише духовна освіта). Разом з іншими, найбільш мислячими студентами, Іван Левицький наполегливо займався самоосвітою, самостійно вивчав французьку і німецьку мови, цікавився творами прогресивних філософів того часу. Його хвилювали проблеми зближення інтелігенції з народом, шляхи дальшого розвитку національної культури та мови.

Закінчивши в 1865 році духовну академію і отримавши відмінну освіту, молодий чоловік порушив сімейну традицію – він відмовився від кар'єри священнослужителя і пішов вчителювати. У майбутньому і в родині, і в колі знайомих, головним чином духовенства, Івана Семеновича поважали, але не прощали йому відмови від блискучої кар'єри, яку давало йому звання магістра богослов'я, особливо в сім'ї брата Амвросія. В тім, стосунки з рідними мали значний вплив на повсякдення та творчість письменника і,  можливо, цим і пояснюється його усамітнений спосіб життя.

Поряд з педагогічною діяльністю І. Левицький розгорнув велику літературну творчість. Тоді вже діяв ганебний Валуєвський циркуляр від 1963 року. Щоб уникнути переслідувань, письменник друкував свої твори в Галичині. «Почавши писати свої повісті в той час, – згадує він, – коли була заборонена українська література, я нікому не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зо мною на одній квартирі, не знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані в «Правді» перші мої повісті». Власні твори І. Левицький друкував під псевдонімом «І. Нечуй». Далі автор зберіг також власне прізвище і твори почали друкуватися під псевдонімом Нечуй-Левицький. Він одразу привернув до себе увагу читачів і критики.

Уже на початку своєї діяльності Іван Семенович звертався до історичної тематики. Здобувши визначних успіхів на терені художньої прози, письменник виявив себе в галузі драматургії. Найбільш вдалою є комедія «На Кожум'яках». У переробці М. Старицького вона набула більшої сценічності й досі під назвою «За двома зайцями» живе в українському театрі. Чи не найвідомішими творами автора стали «Микола Джеря» та «Кайдашева сім'я».

У 1885 році Іван Семенович пішов у відставку. Оселившись у Києві, він цілком присвятив себе літературній праці й став не лише визнаним майстром слова, але й педагогом та наставником для молодих літераторів-початківців, які приходили до нього за порадами. Відкритий до спілкування з молодими талантами, він був  готовий надавати їм поради та підтримку в розвитку літературних здібностей.

Проте, у роки Першої світової війни Іван Семенович Нечуй-Левицький жив самотнім, важким життям, нерідко голодував, твори його не друкувалися. Під час німецької окупації Києва у 1918 році він захворів. Славетний письменник помер 2 квітня 1918 року в Дегтярівській богадільні (шпиталі для одиноких людей). Поховано його на Байковому кладовищі.

Протягом усього життя Іван Семенович був стриманим, консервативним і педантичним чоловіком, не схильним до надлишків, віддавав перевагу простому способу життя, мав легку та веселу вдачу, гарне почуття гумору й був напрочуд гостинним. Його київська оселя завжди була відкрита для гостей – сюди любили зайти на годинку, щоб передихнути від міського гамору. І хоча письменник не брав активної участі у громадському житті й не мав широкого громадського впливу, але всі любили й поважали цього лагідного, усміхненого дідуся і виходили від нього щасливі, приголублені, зачаровані увагою і чудовою мовою.

Проте, життя Івана Нечуя-Левицького залишається сповненим таємниць, білих плям та неоднозначних оцінок через недостачу фактологічного матеріалу, навіть незважаючи на те, що його творчість була об'єктом наукових розвідок багатьох літературознавців.

За півстоліття своєї літературної творчості Іван Нечуй-Левицький написав понад п'ятдесят різних творів: романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, нарисів, гуморесок, неодноразово виступав із літературно-критичними та критико-публіцистичними статтями. Найсильнішою стороною його таланту було вміння вихопити з плину життя виразні людські типи. Микола Джеря, Василина, Кайдаші, баба Параска і баба Палажка – це класичні художні постаті, що міцно ввійшли в свідомість поколінь читачів. Глибокий знавець життя, письменник вмів неквапно й докладно подати портрети своїх героїв, їх повсякденні думки й розмови, змалювати цілі покоління людей різних соціальних класів і станів. Недарма його літературна спадщина ввійшла в скарбницю історії української літератури.

Кайдашева сім'я

25.10.2023 р.