Герої не вмирають Централізована бібліотечна система Хмельницької міської територіальної громади

24 лютого 2022 року — дата, про яку ми не забудемо, яку знатимуть усі наступні покоління. Цей день приніс в Україну повномасштабну війну.

Воїни з Хмельницької громади зараз сміливо борються за захист країни — нашого дому. На жаль, серед них є ті, кому довелося віддати за цю святу справу своє життя… Це наші воїни СВІТЛА, МИРУ та ДОБРА. Це наші Герої — Герої нашої громади, котрі поклали найдорожче, що мали, за волю та незалежність українців і Української держави.

Рішеннями Хмельницької міської ради оборонцям з нашої громади за відданість рідній країні, безмежний внесок у збереження її територіальної цілісності, суверенітету та незалежності, захист нашого народу присвоювали звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади». Пропонуємо детальніше дізнатися про воїнів, відзначених цим почесним званням ТУТ.

Якщо ви можете доповнити або ж уточнити розміщену про захисників інформацію, просимо звертатися до бібліотеки, зателефонувавши нам — (0382) 72-07-13 чи надіславши електронного листа — kmcbs.с@gmail.com.

Герої не вмирають...
Приходять зранку росами на травах,
Співають пташкою у сонному саду,
Лиш не кохають,
Не живуть...
Герої не вмирають...
Тримають небо вічності живим,
Ростуть колоссям стиглим на поколлі,
І дивляться волошками у полі,
Живуть вітрами у гілках тополі...
Герої не вмирають...

Олег Печень був 1993 року народження. До лав оборонців рідної країни доєднався добровільно.

Олегу Печеню тепер назавжди залишиться 31 рік. Серце воїна зупинилося 23 серпня 2024 року на Донецькому напрямку.

30 серпня в селі Копистин Хмельницької громади Герою російсько-української війни Олегу Олеговичу Печеню віддали останню шану.

Захисник родом із села Теперівка Деражнянської міської громади Хмельницького району Хмельницької області.

Захисник віддав життя за Україну під час виконання бойового завдання на Донеччині 23 серпня 2024 року.

29 серпня в Хмельницькій громаді, а саме у Хмельницькому, попрощалися з Героєм російсько-української війни Григорієм Петровичем Олійником — людиною, котра щиро вірила у нашу державу, її народ та обов'язкову перемогу над російським агресором.

Військовослужбовець 128 окремої гірсько-штурмової бригади. До лав захисників був мобілізований у липні 2023 року. Воював із ворогом на Запорізькому напрямку.

Сергій Шипович народився 17 лютого 1985 року в селі Куча Новоушицької громади. Тут закінчив школу. Проживав із сім'єю у Хмельницькому. Працював будівельником.

Після важкого поранення захисник проходив лікування та реабілітацію. За його життя довго боролися лікарі, проте серце воїна зупинилося… Трапилося це 23 серпня 2024 року. Військовому було 39 років.

В останню путь провели Героя російсько-української війни Сергія Віталійовича Шиповича 27 серпня. У нього залишилися мати, дружина, донька, брат та сестра.

Військовослужбовець 13 окремого десантно-штурмового батальйону. Брав участь в операції ЗСУ на території Курської області.

Народився 10 лютого 1995 року. Валентин Лукашов навчався у професійно-технічному училищі. Згодом почав працювати зварювальником. До лав ЗСУ доєднався у 2024 році.

Захисникові назавжди 29. Воїн за Україну віддав життя. Трапилося це 22 серпня 2024 року на Сумському напрямку.

Останню шану Герою російсько-української війни Валентину Володимировичу Лукашову в Хмельницькому віддали 26 серпня 2024 року. Вдома сина не дочекались батьки.

Майор. Військовослужбовець 7 бригади тактичної авіації ім. П. Франка. Служив на посаді начальника штабу — заступника командира авіаційної ескадрильї.

Сергій Плігузов народився 19 травня 1975 року в місті Стрий Львівської області. Після школи вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Отримав офіцерське звання. Служив у бригаді тактичної авіації у Старокостянтинові.

У 2007 році звільнився у запас. Потім служив у поліції, був заступником начальника Зарічанського відділу поліції Хмельницького.

На початку повномасштабного вторгнення, 2 березня 2022 року, добровільно знову став на захист рідної держави. Віддано захищав українське небо.

Сергію Плігузову було 49 років. Загинув воїн 22 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання. У нього залишилися дружина, два сини, донька і мати.

З Героєм російсько-української війни Сергієм Вадимовичем Плігузовим попрощалися 24 серпня.

Молодший сержант. До лав ЗСУ доєднався на початку 2024 року. Військовослужбовець 60 батальйону ТРО «Поліські вовки». Стрілець.

Юрій Мевша народився 18 жовтня 1972 року. У цивільному житті працював будівельником.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання 20 серпня 2024 року на Харківщині. 26 серпня Героя російсько-української війни Юрія Бориславовича Мевшу в останню путь провели в нашій громаді.

Військовослужбовець 95 окремої десантно-штурмової бригади. У червні 2024 року мобілізований до складу ЗСУ.

Вадим Шушвар народився 29 серпня 1983 року в місті Хмельницькому. Після школи закінчив Шепетівський спортінтернат.

Вихованець СДЮШОР «Поділля», виступав протягом трьох сезонів (2000–2003 рр.) у складі ФК «Поділля», згодом — «Ротора».

У мирному житті працював на будівництві. Згадують його доброзичливим і товариським.

Загинув воїн 16 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку, на Курщині. Герою назавжди 40 років… У нього залишилася дружина.

Прощання із захисником Вадимом Анатолійовичем Шушваром відбулося 23 серпня.

Військовослужбовець окремої механізованої бригади. Був мобілізований до лав Збройних сил України у травні 2024 року.

Олександр Терлецький народився 3 липня 1979 року. Навчався у міській школі №2, потім — Хмельницькому професійно-технічному училищі №4.

Мав досвід військової служби, пройшовши її у Військово-морських силах ЗСУ. Професійно займався боксом, кандидат у майстри спорту.

Олександру Терлецькому тепер назавжди 45… Загинув воїн 9 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торецьк, що на Донеччині.

15 серпня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Олександром Леонтійовичем Терлецьким.

Був мобілізований до лав Збройних сил України у травні 2024 року. Проходив військову службу у складі в/ч А2582.

Народився 8 травня 1983 року. У 2002 році переїхав у с. Заборознівці Новоушицької громади. Після школи навчався у професійному училищі. Здобув професію електрогазозварювальника. Працював у Хмельницькому зварювальником.

Загинув захисник 8 серпня 2024 у районі населеного пункту Журавка Сумської області. Олексію Дьяконову-Гапіну назавжди 41 рік.

14 серпня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Олексієм Віталійовичем Дьяконовим-Гапіним. У воїна залишилися мама, син, брат.

Молодший сержант. Захисник у травні 2022 року добровільно став на захист Батьківщини.

Військовослужбовець аеромобільного батальйону 95 окремої десантно-штурмової бригади. Командир гранатометного відділення, через деякий час став оператором БПЛА.

Сергій Катрук народився 28 грудня 1988 року у селі Квітневе Білогірського району Хмельницької області.

Закінчив Хмельницький національний університет (факультет прикладної математики та комп'ютерних технологій). Працював у сфері ІТ-технологій.

Воїн помер 8 серпня 2024 року. Захисник отримав поранення біля міста Торецьк, що на Донеччині. 12 серпня Героя російсько-української війни Сергія Сергійовича Катрука провели в останню путь. Оборонцю назавжди залишиться 35 років… У нього залишились мати та два брати.

Військовослужбовець окремої десантно-штурмової бригади. У вересні 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України.

Володимир Машталер народився 26 вересня 1984 року у місті Хмельницькому. Закінчив міську ЗОШ №26 та СПТУ №7. У цивільному житті працював столяром.

Оборонцю було 39 років. Загинув воїн 7 серпня 2024 року в бою. Трапилося це на Сумському напрямку, на Курщині.

Попрощалися з Героєм російсько-української війни Володимиром Вікторовичем Машталером у нашому місті 14 серпня. У військового залишилися батько та сестра.

Молодший сержант. Військовослужбовець 47 окремої механізованої бригади.

Був мобілізований до лав Збройних сил України навесні 2023 року. Проходив військове навчання за кордоном. Був навідником, згодом — командиром бойової машини («Бредлі»).

Олексій Чернобай народився 7 грудня 1987 року у місті Хмельницькому. Освіту здобував у міському ліцеєві №17 та ЗОШ №15. Займався промисловим альпінізмом. Його згадують творчим, розумним й добрим.

Оборонцю було 36 років. Воїн загинув 7 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання у селі Новожеланне, що на Донеччині.

Прощання з Героєм російсько-української війни Олексієм Сергійовичем Чернобаєм у рідному місті відбулося 12 серпня. У захисника залишились мати, сестра та кохана.

Військовослужбовець 80 окремої десантно-штурмової бригади. До лав Збройних сил України був мобілізований у травні 2024 року.

Народився 20 липня 1993 року. Закінчив Хмельницьку ЗОШ №18 та ВПУ №4, де здобув професію маляра-штукатура. Степан Паламарчук у цивільному житті працював на одному з місцевих ринків. Йому був 31 рік.

Воїн загинув 6 серпня 2024 року внаслідок важкого поранення. Трапилося це під час виконання бойового завдання на Сумщині, у селі Юнаківка.

9 серпня у Хмельницькому провели в останню земну дорогу захисника. У нього залишились мати і брат.

Військовослужбовець 151 окремої механізованої бригади. Старший стрілець, водій. До війська був мобілізований у січні 2024 року.

Сергій Бондар народився 3 березня 1974 року у місті Хмельницькому. Навчався у міській ЗОШ №7 та Летичівському СПТУ (тракторист-машиніст).

У цивільному житті працював на промислових підприємствах міста Хмельницького, згодом — трактористом СТОВ у селі Копачівка Деражнянського району.

Сергію Бондарю було 50… Загинув воїн 5 серпня 2024 року, виконуючи бойові завдання поблизу села Веселе, що на Донеччині.

10 серпня Герою російсько-української війни Сергію Карловичу Бондарю віддали останню шану. У нього залишились мати, сестра та брат.

Військовослужбовець 32 окремої механізованої бригади. Приєднався до війська восени 2023 року. Тримав оборону на Донецькому напрямку.

Дмитро Шаховал народився 1 жовтня 1980 року в Хмельницькому. До повномасштабного вторгнення займався столярною справою.

Воїн отримав поранення поблизу населеного пункту Часів Яр, що на Донеччині, унаслідок якого через місяць, 31 липня 2024 року, помер у шпиталі.

5 серпня з Героєм російсько-української війни Шаховалом Дмитром Миколайовичем попрощалися у рідному місті. У захисника залишились дружина, діти та матір.

Молодший сержант. Доєднався до лав оборонців України взимку 2023 року. Військовослужбовець бригади «Помста» Луганського прикордонного загону.

До повномасштабного вторгнення Сергій Кривенький працював на заводі «Адвіс», пізніше — у швейному цеху з виготовлення військового одягу.

2 серпня Герою російсько-української війни Сергію Борисовичу Кривенькому останню шану віддали в Хмельницькому. Життя захисника обірвалося 28 липня 2024 року в медичному закладі міста Дніпра. У воїна не витримало серце.

Сергію Кривенькому назавжди 49 років… У воїна залишилися дружина, донька та онучка.

Старший солдат. Боєць прикарпатського батальйону ТрО.

Воїн був добровольцем та з перших днів війни став на захист держави. Юрію Бондарчуку було 49 років.

Загинув Герой під час виконання бойового завдання 27 липня 2024 року в Запорізькій області. Трапилося це внаслідок удару керованими авіаційними бомбами окупантів у районі населеного пункту Гуляйполе.

1 серпня в громаді Герою російсько-української війни Юрію Леонтійовичу Бондарчуку віддали останню шану.

Майор. Був начальником автомобільної служби військової частини.

Після закінчення школи навчався у військовому училищі. У 2014 році став на захист України. Воював у зоні АТО/ООС до 2018 року. Потім звільнився зі служби за станом здоров'я.

Працював головним спеціалістом в управлінні з питань цивільного захисту населення Хмельницької ОВА. А з початком повномасштабного вторгнення росіян на територію України знову повернувся до війська.

Був найстаршим військовослужбовцем свого підрозділу. Каже бойовий побратим: «Його внутрішній спокій, поміркованість та врівноваженість нам давали наснагу та бажання на нього рівнятися. Завжди з доброю посмішкою, впевнено будував плани на день, був справжнім фахівцем своєї справи».

Олександрові Волику тепер назавжди 59 років… Серце Героя перестало битися 27 липня 2024 року.

У Хмельницькій громаді із захисником Олександром Михайловичем Воликом попрощалися 31 липня. У військового залишилися дружина, син та брат.

Старший солдат. Служив у лавах 14 бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України.

Андрій Бартун родом із села Слобідка Розсошанської громади. Захисник народився 10 грудня 1993 року. Проживав у Хмельницькому.

Випускник Вищого професійного училища №25 м. Хмельницького (спеціальність «Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування»). У цивільному житті працював на «Новій Пошті». На захист країни став на другий день повномасштабного російського вторгнення.

Андрію Бартуну було лише 30 років. Воїн загинув під час виконання бойового завдання 21 липня 2024 року в Запорізькій області.

Останню шану Герою російсько-української війни Андрію Сергійовичу Бартуну віддали у Хмельницькому 26 липня.

Військовослужбовець 310 окремого інженерно-технічного батальйону.

В'ячеслав Островський народився 9 вересня 1990 року. Проживав у Хмельницькому. Закінчив міську школу №6. До повномасштабного вторгнення працював на будівництві.

Знайомі кажуть, що оборонець по життю завжди був героєм, мав багато планів.

19 липня у нашому місті попрощалися з Героєм російсько-української війни В'ячеславом Віталійовичем Островським. Захисник віддав життя в бою 17 липня 2024 року на Донеччині. Йому тепер назавжди 33…

Військовослужбовець 24 окремої механізованої бригади.

Сергій Васильєв народився 19 січня 1991 року. Проживав у мікрорайоні Книжківці міста Хмельницького. Його мобілізували у 2023 році.

Захисник віддав життя за Україну 16 липня 2024 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Часів Яр Бахмутського району. Попрощалися з Героєм російсько-української війни Сергієм Анатолійовичем Васильєвим 26 липня.

Йому назавжди 33… У воїна залишились батьки, син та наречена.

Військовослужбовець 1 окремого батальйону морської піхоти. На захист України став у травні 2024 року.

Юрію Кулішу було 44 роки. Певний час він працював на заводі «Нева» слюсарем. Розповіла знайома захисника Тетяна, що той був дуже працьовитим, завжди відповідав на добро добром, ставився до всіх з відкритою душею, за що його поважали і на роботі, і всі, хто знав.

Загинув Юрій Куліш 16 липня 2024 року в Харківській області. Трапилося це внаслідок ворожого артобстрілу. Останню шану Герою російсько-української війни віддали 24 липня. У нього залишилися мати та батько.

Старший солдат. Проходив службу на посаді старшого розвідника у складі 44 окремої механізованої бригади. Хмельничанин вирушив на захист України у 2024 році.

Народився 3 червня 1998 року. Захисникові було 26. Любив спорт, був веселим і доброзичливим. «Костянтин був дуже світлою людиною. Кілька місяців тому вирішив піти на службу. Завжди нас підбадьорював, навіть у скрутну хвилину залишався оптимістом. Таким він і залишиться в наших серцях», — каже про воїна його товариш Володимир.

Загинув військовий під час виконання бойового завдання на Луганщині 16 липня 2024 року. У Хмельницькій громаді в останню путь провели Героя російсько-української війни Костянтина Васильовича Гнідка 20 липня.

Військовослужбовець батальйону «Карпатська Січ» імені Олега Куцина. Восени 2023 року добровільно став на захист України. Воював на Донеччині.

Валерій Заболотний народився 27 жовтня 1983 року. Він проживав у Макові, що на Кам'янеччині. Брат Ярослав розповів, що захисник до військової служби працював і за кордоном, і в Україні. Дуже любив спорт. Завжди був за справедливість.

Загинув захисник 14 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу селища Нью-Йорк, що у Торецькій громаді на Донеччині. Валерію Заболотному назавжди залишиться 40 років...

Попрощалися з Героєм російсько-української війни у Хмельницькому 20 липня.

Віталій Слободян народився 20 травня 2002 року. Проживав у Хмельницькому. Навчався у міській школі №18, після того здобував фах електрозварювальника у ВПУ №11.

Згодом Віталія Слободяна призвали на строкову службу. Після її закінчення він підписав контракт. Служив у Сухопутних військах ЗСУ.

Знайомі називають воїна надзвичайно добрим, товариським та талановитим, вірним сином Батьківщини. Захисникові назавжди буде 22 роки…

Загинув Віталій Слободян 14 липня 2024 року від отриманих під час виконання бойового завдання в Донецькій області поранень. Воїн підірвався на міні.

У Віталія Слободяна залишилися батьки та молодша сестра. Прощання з Героєм у рідному місті відбулося 19 липня.

Головний сержант. Офіцер інженерних військ ЗСУ. Виконував обов'язки командира взводу.

Андрій Левандовський працював у правоохоронних органах. Був майором поліції. На момент початку повномасштабного вторгнення перебував на пенсії. У березні 2022 року добровільно став на захист країни.

Дуже щирий, веселий, радісний і завжди усміхнений, чудовий батько — так описують захисника близькі люди.

Загинув Герой 14 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині, внаслідок обстрілу російської артилерії. Йому тепер назавжди 49… У захисника за декілька днів мала бути ротація.

Попрощалися з воїном у Хмельницькому 17 липня. У нього залишилися дружина, двоє синів та мати.

Воїн поклав своє життя за Україну в бою 11 липня 2024 року в Донецькій області.

У Хмельницькій міській територіальній громаді останню шану Герою російсько-української війни солдату Володимиру Миколайовичу Яворському віддали 18 липня. Прощання із захисником незалежності та суверенітету рідної держави пройшло у селі Богданівці нашої громади.

Старший солдат. Військовослужбовець 8 окремого гірсько-штурмового батальйону.

Олександр Глухов був родом з Дунаївців. Закінчив місцеву школу. Навчався в училищі №25 міста Хмельницького. До війни працював водієм-експедитором фармацевтичної галузі та у приватній кур'єрській компанії. У травні 2023 року був мобілізований до війська.

Близькі згадують його, як хорошого батька, чуйну та відважну людину. Олександру Глухову назавжди 50… Загинув захисник 8 липня 2024 року на Запоріжжі, виконуючи бойове завдання.

Попрощалися з Героєм російсько-української війни Глуховим Олександром Олексійовичем 12 липня. У захисника залишилися мати й двоє дітей.

Добровільно став на захист країни на початку повномасштабного вторгнення. Спочатку воїн служив у теробороні, згодом перевівся у 128 окрему гірсько-штурмову бригаду.

Віктору Пасєці було 55 років. До повномасштабного російського вторгнення працював у будівельній галузі, був приватним підприємцем. Рідні та колеги знають його хорошим, справедливим, лідером по життю, котрий всім завжди допомагав. «…Разом відвойовували Херсонську область, тримали оборону в Соледарі та Бахмуті. Це була людина з великої літери. Був кулеметником, дуже багато працював. Його поважало керівництво та побратими», — згадує Віктора Пасєку його побратим Мар'ян.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання 4 липня 2024 року на Запорізькому напрямку. 12 липня Хмельницька громада попрощалася з Героєм російсько-української війни. У нього залишились дружина, дві доньки, внучки та внук.

Воїн служив у лавах 42 окремої механізованої бригади.

Степан Олексин був родом із Берегового Закарпатської області. У 18 років переїхав до Хмельницького. Останніх 4 роки проживав у селі Ружичанка Хмельницького району.

До повномасштабного вторгнення росіян працював на будівництві. На захист України Степан Олексин став у березні 2024 року.

Загинув воїн 2 липня 2024 року на Харківському напрямку, під час атаки ворожого дрона. Герою назавжди 43.

Віддали шану оборонцю Олексину Степану Степановичу 9 липня.

Військовослужбовець 95 окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

Ростислав Мацюк навчався у хмельницькому ліцеї №9. Працював комірником. Розповів товариш Денис Тарчевський: «…Він мав чуйне серце, завжди був готовий допомогти. Хороший друг».

Був мобілізований у квітні 2024 року. Разом із побратимами боронив Україну у східній її частині. Воїну назавжди залишиться 38 років…

Оборонець загинув під час виконання бойового завдання 2 липня 2024 року на Бахмутському напрямку. У Героя залишилася мама та донька. У Хмельницькій громаді із захисником попрощалися 8 липня.

Військовослужбовець 3 окремої Танкової залізної бригади. Володимира Свинарчука мобілізували у 2022 році.

46-річний захисник був родом із міста Деражня, проживав в селі Яснозір'я Віньковецької громади Хмельницького району.

До повномасштабного вторгнення окупантів працював на будівництві та охоронцем, їздив на заробітки. Володимиру Свинарчуку було 46 років.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання 1 липня 2024 року на Харківщині. Останню шану захисникові віддали 9 липня в Хмельницькому, адже тут проживають його родичі — сестра та племінники.

Військовослужбовець 23 окремої механізованої бригади. Йому було 42 роки.

Захисника мобілізували до лав оборонців у березні 2024. До того він працював на будівництві. Був спокійним, добрим, щирим, мав багато друзів.

Оборонець загинув 1 липня 2024 року на Донеччині, поблизу Часового Яру. Разом з побратимами воїн підірвався на міні.

5 липня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни. У захисника залишились дружина, дочка та батьки.

Військовослужбовець 36 окремого стрілецького батальйону.

Воїн родом із Волочиського району. Із сім'єю проживав у Хмельницькому. Працював водієм на підприємстві «Спецкомунтранс», пізніше — за кордоном. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну. Понад два роки перебував на передовій.

Василю Слободі було 52. Знайомі запам'ятали його товариським. У війську захисник служив разом із сином.

Воїн отримав важке поранення на Харківському напрямку. Його направили до Києва, де прооперували. А вже за два тижні, 21 червня 2024 року, серце захисника зупинилося.

25 червня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Василем Васильовичем Слободою. У нього залишилися дружина та син, донька.

Військовослужбовець 82 окремої десантно-штурмової бригади, працював із безпілотниками. Ще на початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав Збройних сил Україну. Тривалий час проходив службу в місті, згодом його відправили на передову.

Михайло Граділь родом із села Старий Остропіль Хмельницького району. Працював на будівництві. У роботі був відповідальним.

Захисник загинув 20 червня 2024 року поблизу Вовчанська Харківської області. Йому тепер назавжди 31 рік.

У Хмельницькій громаді 4 липня попрощалися з Героєм російсько-української війни Михайлом Миколайовичем Граділем. У воїна залишились дружина, син, батьки.

Сапер. Військовослужбовець 48 інженерної бригади.

Андрій Візовський родом з Хмельницького. Навчався у місцевій школі №5.

На захист країни став із початком повномасштабного російського вторгнення. На передовій виконував бойові завдання із замінування й розмінування територій.

Захисникові було 42 роки. Попри все залишався веселим та завжди намагався підтримувати інших.

Воїн загинув 19 червня 2024 року на Харківщині внаслідок артилерійського обстрілу.

22 червня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Візовським Андрієм Ігорьовичем. У захисника залишилася дружина та двоє доньок.

Молодший сержант. Ніс військову службу у складі 144 бригади у Чернігівській області. Був переведений на Донецький напрямок.

Олег Нагайчук народився 1 червня 1976 року в с. Пилява, що Старосинявського району, Хмельницької області. У 1993 році закінчив Пилявську середню школу. Після того вступив до Вінницького державного технічного університету на інженерно-будівельний факультет, котрий закінчив у 1998 році. Працював на будівельній фірмі «Діта» у Хмельницькому, головним інженером Хмельницької області (Хмельницька обласна державна адміністрація) та за кордоном.

Виріс у сім'ї вчителів. Батьки виховали Олега Нагайчука патріотом та працьовитою людиною. У жовтні 2023 року став на захист України. Захиснику нещодавно виповнилося 48.

26 червня містяни віддали шану Олегу Нагайчуку, який 18 червня 2024 року героїчно поліг на полі бою поблизу села Новомихайлівка, що на Донеччині. На нього вдома чекали дружина, двоє дітей, батьки.

Михайло Цибульський навчався у хмельницькій школі №8. Працював будівельником. У лютому 2023 року його мобілізували до війська.

Спочатку пройшов навчання в Естонії, потім захищав країну у східній її частині. Майже півтора року воював у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Був у розвідувальній роті. Після важкого поранення став пілотом БПЛА. Був добрим, дружелюбним і життєрадісним.

Михайлу Цибульському назавжди 33. Його життя обірвалося 17 червня 2024 року на Бахмутському напрямку під час виконання бойового завдання, внаслідок атаки ворожого дрона.

20 червня хмельничани провели в останню путь захисника. Без тата залишилась донька, без сина — матір.

Івашковський Михайло Валентинович народився 3 липня 1992 року. Віддано захищав Батьківщину. Воїну був лише 31 рік.

Захисник загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині 14 червня 2024 року.

17 червня в Хмельницькій міській тергромаді, а саме в рідному для воїна селі Шаровечка, попрощалися з Героєм російсько-української війни Михайлом Валентиновичем Івашковським.

Старостат Шаровечки повідомив на своїй фб-сторінці: «Знову Україна втратила свого достойного сина — ГЕРОЯ. […] Висловлюємо глибокі співчуття, схиляємо низько голову перед дружиною ГЕРОЯ та усією родиною, адже Воїн Михайло віддав за кожного з нас найцінніше — своє життя».

Військовослужбовець 19 окремого стрілецького батальйону. Доброволець.

Захищав рідну країну з перших днів повномасштабного вторгнення окупантів.

Захисник помер внаслідок важкої хвороби 12 червня 2024 року. Валерію Жуку назавжди 51…

14 червня в Олешині, що неподалік Хмельницького, в останню путь провели Героя російсько-української війни Валерія Васильовича Жука.

Старший солдат. Після початку повномасштабного вторгнення добровільно доєднався до лав оборонців. Військовослужбовець 86 окремого батальйону територіальної оборони Хмельниччини. Командир стрілецького відділення.

Андрій Данилюк навчався у хмельницькій школі №29. Захисникові було лише 26 років.

Брав участь у боях на Харківщині та Херсонщині. Завжди відповідально ставився до поставлених завдань.

Андрій Данилюк помер 10 червня 2024 року в лікарні від поранень, які він отримав у бою на Херсонському напрямку. У воїна залишився батько, сестра та цивільна дружина.

14 червня в Хмельницькій міській тергромаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Андрієм Володимировичем Данилюком.

Молодший лейтенант. Піхотинець, командир взводу.

Віталію Зіньку був 41 рік. Воїн з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно боронив країну від ворога.

Служив на Харківщині, Херсонщині та Донеччині. Неодноразово був поранений, після реабілітації щоразу повертався на службу.

Загинув воїн 8 червня 2024 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині.

13 червня попрощалися з Героєм російсько-української війни Віталієм Олександровичем Зіньком у рідній громаді. У нього залишились дружина та батьки.

Матрос. Сапер 36 окремої бригади морської піхоти. Воїн добровільно став на захист Батьківщини ще в серпні 2022 року.

Олександр Григорчук народився 17 березня 1975 року в селі Ставчани. У 1991 році закінчив місцеву школу І-ІІ ступенів, а згодом навчався у Могилів-Подільському будівельному технікумі. З 2007 проживав у Херсоні, але через окупацію Херсонщини виїхав до Хмельницького в липні 2022 року.

У Кам'янці-Подільському згодом пройшов навчання із саперної справи. Далі служив у Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Харківській областях.

Побратим Ігор розповів: «Олександр був доброю людиною. Ніколи не відмовлявся від завдань, кожного підтримував. Саперна справа важка. Він завжди був дуже уважним. Вчив новеньких, розказував, що і як треба робити».

Олександру Григорчуку було 49. Герой загинув 6 червня 2024 року поблизу населеного пункту Вовчанськ, що у Харківській області. 13 червня йому останню шану віддали в нашому місті. Захисник мав велику родину, чотирьох дітей.

Старший солдат. Військовослужбовець 47 окремої механізованої бригади. Навідник. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист країни. Мав бойовий досвід, адже боронив нашу державу ще у 2014 році. Позивний — «Гугл».

Воїн був родом із Казахстану, але ще у дитинстві разом із сім'єю переїхав до України. Проживав в селі Розсоша Хмельницького району. Працював таксистом. Рідні кажуть, що був позитивним, життєрадісним, хазяйновитим, веселим. Завжди дбав про свою сім'ю.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині 3 червня 2024 року. Трапилося це внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Сокіл. Йому було лише 30 років.

18 липня в Хмельницькому попрощалися з Героєм російсько-української війни Антоном Сергійовичем Борисовим. У нього залишилася мати, сестра, брат, дружина та син.

Віктор Семонешко

Капітан. Військовослужбовець 4 окремої танкової бригади.

Захисник був родом з Миколаєва. Освіту здобув у Хмельницькому військовому артилерійському училищі. Пізніше працював у міліції. З 2008 року Віктор Семонешко — інженер з техніки безпеки Хмельницького міського перинатального центру. Також був головою профкому закладу.

Влітку 2022 року пішов захищати Україну. Розповіла колега Тетяна Кудла: «Це вольова, сильна людина, пряма. Він був дійсно офіцер, у роботі завжди був відповідальним».

Воїн загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині 31 травня 2024 року. Захисникові тепер назавжди 57…

6 червня в Хмельницькій громаді в останню путь провели Героя російсько-української війни Віктора Григоровича Семонешка. У нього залишилися дружина та донька.

Тарас Палагнюк

Старший солдат. Боєць 13 окремого батальйону Нацгвардії.

Тарас Палагнюк навчався у міській школі №12. Після того вступив до Національного університету «Львівська політехніка». Працював менеджером з продажу. Восени 2023 року захисника мобілізувався до війська.

Кажуть, що вирізнявся сумлінним ставленням до роботи, завжди проявляв ініціативу. А ще воїн попри все залишався усміхненим і веселим.

Тарасові Палагнюку було 33 роки. Герой поліг 31 травня 2024 року на Харківщині, під час артобстрілу. У Хмельницькому віддали шану захисникові 5 червня.

Андрій Кушнір

Солдат 13 окремого батальйону Нацгвардії.

Після закінчення школи у Хмельницькому працював у логістичній компанії («Нова Пошта»). Далі була строкова служба (2021 рік). Після її завершення вирішив підписати контракт.

Повномасштабну війну захисник зустрів у Києві, у складі батальйону Національної гвардії. Спочатку охороняв мости, коли ворог був під столицею, потім патрулював у районі кордону з Білоруссю. Був відважним та відповідальним.

24-річний Андрій Кушнір загинув 31 травня 2024 року внаслідок мінометного обстрілу. Без сина залишилися батьки.

5 червня хмельничани віддали шану Герою російсько-української війни Андрію Сергійовичу Кушніру.

Анатолій Мазур

Старший солдат.

Анатолій Мазур був родом із села Кременчуки, що на Красилівщині. Захищав Україну ще у 2014 році. Брав участь у боях на Донеччині та Луганщині. У 2021 році звільнився зі служби.

У лютому 2022 року Анатолій Мазур добровільно доєднався до війська. Служив у Хмельницькому зональному відділі Військової служби правопорядку.

Був спокійним та компанійським. Серце воїна зупинилося 31 травня 2024 року.

1 червня хмельничани попрощалися з оборонцем. У військового залишилася дружина, двоє синів, мати та брат. Захиснику назавжди 39…

Вадим Адамович

Воїн служив в окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького.

До повномасштабного вторгнення працював на будівництві. До лав Збройних сил України Вадима Адамовича мобілізували восени 2023 року. Знайомі кажуть, що знали його добрим та світлим, готовим підтримати в будь-яку хвилину.

Вадим Адамович зник безвісти поблизу Бахмута Донецької області. Захисник отримав важче поранення і його не змогли врятувати. Герой загинув 26 травня 2024 року, за тиждень до свого 44-го дня народження.

У військового залишилося троє племінників і сестра. Прощання з оборонцем у Хмельницькому відбулося 4 червня.

Олександр Бодюль

Сержант. Військовослужбовець 19 ракетної бригади «Свята Варвара». Боронив країну від ворога на сході. До лав оборонців доєднався добровільно в жовтні 2022 року.

Олександр Бодюль родом із села Пирогівці, що поблизу Хмельницького. У цивільному житті працював таксистом.

Розповіла родичка Людмила Войтюк: «Він був життєрадісною людиною, активною. Завжди приходив на допомогу. Веселий, любив жартувати. Любив життя і любив Україну. Він просто не міг сидіти і чекати, дивлячись, що відбувається».

Серце воїна зупинилося 22 травня 2024 року в шпиталі Запоріжжя. Йому було 39.

27 травня Олександру Петровичу Бодюлю віддали останню шану. У Героя залишилося дві дочки та син.

Олександр Польшин

Сержант. Військовослужбовець 38 окремої бригади морської піхоти. Був призначений командиром відділення.

Олександр Польшин працював за кордоном будівельником. За плечима мав службу у Протиповітряних військах ЗСУ. Розповів брат Руслан: «Йому пропонували офіцерську кар'єру. Хотіли, щоб він вступив до Київського військового училища, відівчився і пішов шляхом батьків — у нас вся сім'я військових, і батько, і навіть мати служила. Але через деякий час він вирішив, що потрібно розбудовувати Україну іншим чином. Знайшов себе, у нього була постійна робота в Нідерландах». З початком широкомасштабного наступу Олександр Польшин повернувся в Україну, аби стати на її захист.

30 травня Героя російсько-української війни Олександра Валерійовича Польшина провели в останню путь. Воїн загинув під час виконання бойового завдання 21 травня 2024 року на Херсонщині, поблизу населеного пункту Кринки. Йому назавжди буде 44…

У захисника залишилися батьки та два сини.

Сергій Сірий

Старший солдат. Військовослужбовець 128 окремої гірсько-штурмової бригади.

Вперше зі зброєю в руках став на захист України ще у 2014 році. З початком повномасштабного російського вторгнення повернувся до війська.

Захисник за фахом був архітектором, працював у хмельницькому проєктному інституті «Цивільбудпром». Знайомі та колеги кажуть, що був хорошим спеціалістом, мав багато планів на майбутнє.

Сергію Сірому було лише 43 роки. Герой помер 21 травня 2024 року поблизу населеного пункту Юрківка Запорізької області.

У воїна залишились матір та сестра. У нашому місті із військовослужбовцем попрощалися 27 травня.

Олександр Дудар

До війська захисник пішов добровольцем після початку повномасштабного вторгнення. Проходив навчання у Великій Британії та Польщі. Служив сапером. Виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.

У цивільному житті Олександр Дудар був приватним підприємцем. Рідні й друзі згадують його доброю і чуйною людиною, адже він завжди приходив на допомогу.

Олександру Дударю було 38. Загинув воїн 20 травня 2024 року внаслідок аварії неподалік Хмельницького. У рідному місті попрощалися з солдатом Олександром Володимировичем Дударем 22 травня.

Богдан Копиловський

Молодший лейтенант.

Коли почалося повномасштабне російське вторгнення Богдан Копиловський добровільно став на захист країни. Записався до тероборони. Потім проходив військові навчання за кордоном. Під час служби отримав звання. Був командиром взводу.

Богдан Копиловський родом зі Старокостянтинівщини. Початкову освіту здобув у Сковородківській школі, а згодом разом із сім'єю переїхав до Хмельницького.

Здобув професію кухаря. Працював у місцевому закладі харчування. Друзі розповідають, що був позитивним, добрим та компанійським.

Богдану Копиловському тепер назавжди 30… Воїн загинув 19 травня 2024 року в бою на Луганщині.

28 травня в Хмельницькій громаді попрощалися з Героєм російсько-української війни Богданом Володимировичем Копиловським. У захисника залишились батьки та двоє менших братів.

Анатолій Пахута

Анатолій Пахута доєднався до лав оборонців на початку повномасштабного вторгнення. Воїн боронив країну у лавах Державної прикордонної служби. Військовослужбовець Луганського прикордонного загону імені Героя України Євгена Пікуса.

У цивільному житті був водієм. Захищати країну пішов добровільно, служив за контрактом. Був щирим та відкритим.

Загинув 19 травня 2024 року внаслідок важких поранень, які отримав, боронячи нашу державу на Луганському напрямку, поблизу населеного пункту Білогорівці. Тепер воїну навіки 46…

24 травня з військовослужбовцем попрощались у Хмельницькому. У нього залишилися дружина й донька.

Олександр Гуліватий

Бойовий медик.

Олександр Гуліватий народився у селі Олешин. Навчався у школі №14. Працював будівельником. До лав Збройних сил його мобілізували влітку 2023 року.

Знайомі захисника називають його позитивним, відповідальним, працьовитим та веселим. Такими рисами він притягував до себе людей. А ще воїн усіх підтримував, ніколи не залишав інших без допомоги.

Герой загинув на фронті у віці 39 років. Трапилося це під час бою, 18 травня 2024 року, в Покровську, що на Донеччині.

У воїна залишилися дружина, трирічний син, мати та брат. У Хмельницькій міській тергромаді попрощалися із Героєм Олександром Володимировичем Гуліватим 23 травня.

Михайло Василишин

Сержант. Воїн був учасником АТО, а з грудня 2023 року знову став на захист Батьківщини.

Михайло Василишин родом із села Давидківці. Мав освіту столяра-верстатника.

У цивільному житті працював збиральником меблів, а ще на очисних спорудах Хмельницькводоканалу — машиністом станції сирого осаду. Колеги називають його відповідальним працівником, турботливим батьком і хорошим другом.

Михайлу Василишину назавжди 51… Загинув військовий під час виконання бойового завдання 16 травня 2024 року біля населеного пункту П'ятихатки Запорізької області.

22 травня в селі Давидківці Хмельницької міської тергромади Герою російсько-української війни Михайлу Івановичу Василишину віддали останню шану.

Олексій Прокопчук

Олексію Прокопчуку було 57 років.

Воїн загинув під час виконання бойового завдання. Трапилося це 16 травня 2024 року на Донеччині.

21 травня в селі Іванківці Хмельницької громади віддали останню шану Герою російсько-української війни Олексію Леонідовичу Прокопчуку.

Віктор Марценюк

Молодший сержант. Боєць 36 окремого стрілецького батальйону, що був сформований на Хмельниччині. Командир взводу. Боронив країну спочатку на Донецькому напрямку, потім — на Харківському.

Віктор Марценюк родом із села Котюржинці Теофіпольської громади. Брав участь в АТО. На початку повномасштабного вторгнення перебував на заробітках за кордоном, але повернувся задля захисту України.

Був відважним, гідно боронив державу. Попри небезпеку рятував поранених побратимів. Віктору Марценюку було 29 років.

Загинув Герой 13 травня 2024 року на Куп'янському напрямку під час виконання бойового завдання. 16 травня із захисником попрощалися в Хмельницькому. У нього залишились мама, дружина, донька та двоє старших братів.

Павло Фостик

Нацгвардієць. Тільки-но Павлу Фостику виповнилося 18 років, він відразу добровільно став на захист рідної країни. Служив у бригаді «Азов».

Випускник хмельницького НВК №2. З 17 років прагнув вступити до війська. З листопада 2023 року брав участь в бойових діях на Донеччині.

Павлу Фостику через декілька місяців мало виповнитися 19. Загинув Герой під час виконання бойового завдання. Трапилося це 12 травня 2024 року на Донеччині.

17 травня з Героєм російсько-української війни Павлом Віталійовичем Фостиком попрощалися в Хмельницькому. У воїна залишились батьки та брат.

Ігор Назарук

Ігор Назарук родом із села Загінці Деражнянської міської громади. Народився 2 листопада 1977 року.

Спочатку працював трактористом, потім родина переїхала жити до Хмельницького. Їздив на заробітки за кордон. З початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну, добровільно пішов у тероборону, а потім вже потрапив на передову.

Був відповідальним бійцем, попри проблеми зі здоров'ям гідно захищав рідну землю.

7 травня 2024 року Ігор Назарук загинув під час виконання бойового завдання. Трапилося це на Запорізькому напрямку. Тепер йому навіки 46… Воїна провели в останню путь 11 травня.

Максим Ковальчуковський

Військовослужбовець 60 окремої механізованої бригади. Воїн боронив рідну країну ще з 2017 року. Певний час працював за кордоном, а з початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну, аби захистити її від окупанта.

Спочатку був кулеметником, згодом — аеророзвідником. Разом з побратимами пройшов найскладніші напрямки — Харківський, Куп'янський,Лиманський. Успішно управляв дронами, свою роботу виконував на відмінно.

Загинув захисник 2 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині, поблизу села Терни. 7 травня останню шану Герою російсько-української війни Максиму Андрійовичу Ковальчуковському віддали у рідному Хмельницькому. Воїну назавжди буде 25 років…У нього залишились батьки, сестра й брат.

Для створення довідки використано матеріали з наступних електронних ресурсів: