А я обожнюю сей дивовижний білий світ
і в нескінченність його свято вірую:
в щорічний груш рожево-білий світ,
у прибуття лелеченьків із вирію.

А. Ненцінський

Анатолій Ненцінський — відомий подільський письменник: тонкий лірик, проникливий прозаїк, вправний гуморист і сатирик, дитячий казкар, професійний журналіст, член Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України. Лауреат обласних літературних премій ім. Володимира Булаєнка, ім. Микити Годованця, ім. Миколи Федунця та Хмельницької міської премії імені Богдана Хмельницького.

Проживає в Хмельницькому.

Ненцінський Анатолій Йосипович народився 20 липня 1944 року в селі Веснянка Старокостянтинівського району Хмельницької області в сім'ї колгоспників Юзефа та Юлії. На момент народження Анатолія Йосиповича його батька поряд не було. Той  був фронтовиком, брав участь в оточенні й розгромі німецького угруповання біля озера Балатон, Угорщина.

Рідним селом письменник вважає Красносілку, де збігли його дитячі та юнацькі роки, бо з села Веснянка їм з матір'ю довелося переїхати. «Прожив там лише три місяці… — розповідає Анатолій Йосипович. — ... Бо маму із сповитком на руках якраз на Покрову вигнали з батьківської хати: адже туди абсолютно законно мала вселитися радянська влада...».

Зростав письменник у важкі повоєнні роки, як усі сільські діти, виконував різну селянську роботу. Книжки і праця гартували характер юнака. Художнє слово засівалося в душі добірним зерном.

У 1961 р. закінчив середню школу №6 в Старокостянтинові, а наступного року вступив до Кам'янець-Подільського педагогічного інституту на історико-філологічний факультет. Навчання перервалося службою в армії — з 1963 по 1966 рік. Звільнившись у запас у званні молодшого лейтенанта, продовжив вчитися, але вже на історичному факультеті, бо історико-філологічного не стало. На лекціях, і навіть на семінарах, писав вірші.

Закінчив інститут у 1969 році. Отримав диплом вчителя історії, але працював за спеціальністю лиш пів року — викладав історію в Заліссянській школі, що в Старосинявському районі. Оскільки писав і мислив нестандартно, глибинно, то Анатолія Ненцінського зі школи "переманили" до себе газетярі.

З 1970 року — в пресі. Працював відповідальним секретарем у Старокостянтинівській районній газеті «Світло Жовтня», Кам'янець-Подільській міськрайонній газеті «Прапор Жовтня». 30 років — у Хмельницькому, в редакції обласної газети «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті») відповідальним секретарем, заступником редактора.

Журналістська робота підсилювала і творчий процес. З-під пера А. Ненцінського у світ вийшли книги поезій: «Вірність» (1975), «Передчуття польоту» (1980), «Атакуючий ряд» (1984). Різні за тематикою й жанровою специфікою, але об'єднані єдиною метою: донести до читачів істини про зв'язок часів, про нашу прадавню історію, віру в перемогу добра над злом.

У 2006 році вийшов на заслужений відпочинок. Мав на той час три видані в Києві збірки віршів та ще й кілька тих книжок, що вийшли у світ з видавництв «Поділля», «Бедрихів край» (Валерій Куфльовський), ФОПу Алли Цюпак: роман у віршах «Комаргород», поеми «Закон руки» і «Весталка», сатирично-гумористичні повісті «Це не ваше тіло» і «Шкереберть з перевертом».

А вже вдома, заслужено відпочиваючи, написав і в регіональних друкарнях видав такі речі: поема «Голоси з Останніх Меж», повість «День дев'ятий», повість-поема «А за річкою — Руда», книжки для дітей «Руки виросли в пенька, Муха з'їла павука» і «А було це й справді так, або ж Дивовижний Владин тиждень», книги вибраного «Полиновий плин» і «Побачення з собою», дві поеми «Видіння в Чорному квадраті», «Сенсація в Урочищі Гриба».

У 2020 році вдалося за фінансової підтримки облдержадміністрації і обласної ради видати книжку «Голоси і Видіння», до якої ввійшли три поеми і повість-поема. У 2024 році вийшла у світ трилогія «Пожнив'я».

Анатолій Йосипович з 1979 року — член Національної спілки письменників України. 6 лютого 1998 року указом президента України йому присвоєно звання «Заслужений журналіст України».

За літературну працю удостоєний низки престижних премій: Хмельницька обласна молодіжна літературна премія імені Володимира Булаєнка (1984), Хмельницька міська премія імені Богдана Хмельницького (1995), Хмельницька обласна премія імені Микити Годованця (2004), Хмельницька обласна літературна премія імені Миколи Федунця (2018).

Але для самого письменника у нього є найвищі звання: «… для двох дочок я тато, для трьох онуків і правнучки я дідусь». Так неодноразово писав про себе А. Ненцінський.

Одружений на однокурсниці, філологині — Заєць Тамарі Миколаївні.

Сім'я з розумінням, інколи й співчуттям ставиться до творчості поета. Як каже сам: «А дружині я сам співчуваю… Стільки ж років терпить! Інша вже давно б утекла чи прогнала… Та що там багато говорити… Ось коротко, але вичерпно…»:

Вилітають із клавішів букви:
Я шедевра кладу в ноутбук.
Скоро зглючить мого ноутбука
від дефісів-тире і від букв.
«Треба мак до куті перетерти!» —
це дружина із кухні гука.
Не піду. Пів години потерпить…
Ось удача у мене в руках!
«Ти живеш в паралельному світі» —
докоряє, буває, жона.
Аж тоді повернусь, може, звідти,
як покличе вечерять вона.

Дотепер плідно співпрацює з Центральною публічною бібліотекою та філіями Централізованої бібліотечної системи Хмельницької міської тергромади. Активний учасник Хмельницького міського літературного фестивалю «Слово єднає!».

2024 рік був ювілейним для письменника. Йому виповнилося 80! У грудні того ж 2024-го у Центральній публічній бібліотеці відбувся творчий вечір Анатолія Йосиповича «Вірний слову».

Про творчість Анатолія Ненцінського говорять колеги по перу…

Микола Мачківський

Промовисті рубрики мала молодіжна преса у шістдесятих роках минулого століття. Публікувала перші добірки молодих авторів під девізом «Вітрила піднято!». Виходив й альманах «Вітрила». Під тими вітрилами у літературу ввійшов талановитий подільський поет Анатолій Ненцінський. Спершу в альманасі, а пізніше в журналі «Дніпро» побачили світ його дивовижно свіжі й по-сучасному написані вірші. Після знайомства з ними напрошувався висновок, що їхній автор претендує на роль чи не першого модерніста. На початку свого творчого шляху Анатолій Йосипович віддав чималу данину віршованим експериментам. Не всім подобались оті поетичні «викрутаси», проте вони переконливо свідчать, що перед нами — справжній поет, мислячий, неспокійний у своєму творчому житті. Згодом почав писати іронічні поезії, сатиру, гумор. Однак незмінним залишилося його кредо. А заявлене воно було вперше у чудовому вірші «Романтика», який прикрасив альманах «Вітрила»:

Подався друг на Сахалін —
Романтика, романтика...

Іронічно-романтичного забарвлення набули його подальші твори, що у збірках «Вірність», «Передчуття польоту», «Атакуючий ряд». В них Анатолій Ненцінський позиціонував себе як поборник нового, незнаного, як противник косного консерватизму, вторинності, міщанської дрібноти. Обстежуючи літературні обрії, він заявив про своє бажання бути «сурмачем», а не «гітаристом», себто залишався переконаним Романтиком:

Але нова тривога тисне,
Узявши першу височінь,
Багато йдуть у гітаристи
І дуже мало — в сурмачі,
Хоча в житті,
Де лише неспокій,
(Світ під занесеним мечем!)
Поет воістину високий,
Допоки в лавах — сурмачем!

Анатолій Ненцінський писав про речі високі, гідні справжньої літератури, до якої вперто торував дорогу й сам. Але в житті все тече, все міняється. Лишаючись на самісінькому гребені романтичної хвилі, поет помічав речі буденні, до яких долучався своєю увагою. Тоді писалися йому вірші «Бабуся і голуби», «Чудеса у решеті», «Аварія», «Казка про закоханого Лелеку», «Ворожба», «Батько».

Віддавши данину селу, поет призвичаюється до міста — урбаністичні мотиви збагачують його віршований доробок. Такі поезії, як «Суд», «Спостереження», «Відстріл», «День проминув» та інші дають підставу сказати, що ліричний герой не для легенького ажіотажу рядиться у тогу містянина. Це в нього у крові:

Стоїть душа. Її не обминуть
тихесенькими, скрадливими кроками.

Одне слово, творчість Анатолія Ненцінського є творчість. По-справжньому беручись за ту чи іншу тему, він віддається їй сповна. І не може бути інакше, бо закон Романтики накладає табу на підробки.

Той же закон дозволяє спробувати себе і в інших доброчинних справах. Анатолій Йосипович вірний і цьому романтичному повелінню. Чудовий лірик через енну кількість років стає чудовим епіком.

Броніслав Грищук

АНАТОЛІЙ НЕНЦІНСЬКИЙ, МИТТЄВЕ ФОТО

…Назва першої книги стала мовби провідною зорею для подальшої творчості Анатолія Ненцінського. Це — вірність, відданість отчій землі з усіма її щедротами, болячками. Радощами, бідами, надіями. Це — відданість темі любові, любові як рушієві життя, добра, ніжності. Це — вірність точній і промовистій поетичній деталі, баладному строєві письма, його сюжетності, при якій символічне узагальнення виростає з самої природи вірша, а не подається у готовому декларативному вигляді. Обсяг твору тут не має значення. Деталь може перерости у символ і в розлогій поемі, й в кількарядковій мініатюрі.

…У кращих своїх творах Анатолій Ненцінський постає діалектично «суперечливим», неоднозначним, я б сказав — поліфонічним. А ще — пронизливо ліричним. Рухомим, живим словом своїм, через страждання, болісні терзання розуму й душі, поет іде до просвітлення, озаріння, морального очищення. Очищення не на всі часи, бо ж завтра буде усе те саме, усе спочатку. Боротьба й катарсис не як прагнення якоїсь там кінцевої мети, а — як процес, довічний і безперервний. Можливо, це чимсь нагадує нічну молитву, вишіптувану в небеса після сподіяних за день гріхів та переступів.

Не на природу, а в природу:
В цвітіння віт, світіння вод...
Приймай найвищу нагороду
З відомих людству нагород.

А як шукаєш тут пригоду
В тім, що ламаєш, трощиш, рвеш —
Тоді ти й справді
На природу
Заклятим ворогом ідеш.

1982 рік

Уривок з поеми «Весталка»

Видиво

Блажен, хто вірує,
а я
лише надією блаженний:
нехай хоч трохи посія
сей вогник...
Він так довго жеврів.
Тендітне мерехтить єство,
і я над ним схиливсь жертовно,
щоб натовп темний
божество
не утоптав у твердь бетонну.
Здвобіч долонями прикрив:
якийсь та прихисток...
А може...
Нехай до часу до пори
побуде щось, на щастя схоже…

1994 рік

Із поеми «Голоси з останніх меж»

Легіт душ злинає в небо голубе
над Батурин, Крути, Гурб горби:
«Отче наш, благаємо тебе —
хай тут стане
на Христовім:
«Не убий».
«Хай не стане в Україні лютих меж, —
нині сущі, молимось і ми.
— Із небесних добровісних веж
ниспошли нам злагоду і мир.
Убієнних на Майдановій межі
одеснуй...
Іже єси Ти Спас —
Боже, Україну збережи...
Господи, помилуй нас...

22 лютого 2014 року

Книги Анатолія Ненцінського

1. Ненцінський А. Й. А було це й справді так... Сім справдешніх небилиць про звірків, тварин і птиць : [для дітей дошк. та мол. шк. віку] / А. Й. Ненцінський ; [худож. Н. Пінчук-Ульянич ; ред. С. М. Шкапій]. — Хмельницький : Цюпак А. А., 2019. — 36 с. : кольор. іл.
2. Ненцінський А. Й. Атакуючий ряд : поезії / А. Й. Ненцінський. — Київ : Молодь, 1984. — 80 с.
3. Ненцінський А. Й. Весталка : поема про любов / А. Й. Ненцінськиий ; авт. передм. Б. А. Грищук. — Хмельницький : Доля, 1994. — 61 с. : фот. — (Поетична Хмельниччина: давнє і сучасне).
4. Ненцінський А. Й. Голоси з Останніх Меж : поема / А. Й. Ненцінський. — Хмельницький : Цюпак А. А., 2014. — 50 с. : іл.
5. Ненцінський А. Й. Голоси і видіння: [поезія і проза] / А. Й. Ненцінський. — 2-ге вид., допов. та доопрац. — Хмельницький : Цюпак А. А., 2020. — 352 с.
6. Ненцінський А. Й. День дев'ятий : [повість-поема] / А. Й. Ненцінський. — Кам'янець-Подільський : Рута, 2017. — 144 с.
7. Ненцінський А. Й. Комаргород : хронік.-документ. наук.-фантаст. повість у віршах і прозі / А. Й. Ненцінський. — Хмельницький : Редакційно-видавничий відділ, 1992. — 98 с. : іл.
8. Ненцінський А. Й. Передчуття польоту : поезії / А. Й. Ненцінський. — Київ : Радянський письменник, 1980. — 78 с.
9. Ненцінський А. Й. Побачення з собою / А. Й. Ненцінський ; [ред. С. М. Шкапій]. — Хмельницький : Сторожук О. В., 2018. — 204 с.
10. Ненцінський А. Й. Пожнив'я: трилогія : [вірші, повість, поема] / А. Й. Ненцінський ; [ред. М. Славинський]. — Вінниця : Твори, 2024. — 296 с.
11. Ненцінський А. Й. Руки виросли в Пенька, Муха з'їла Павука. Сім правдивих небилиць про звірків, тварин і птиць: [для дітей дошк. та мол. шк. віку] / А. Й. Ненцінський ; [худож. М. Просторний]. — Хмельницький : Цюпак А. А., 2014. — 28 с. : іл.
12. Ненцінський А. Й. Шкеребеть з перевертом, або ж Сказання про Голе село : сценарій вітчизняного(!) еротично-економічного(!) історичного телесеріалу з жахами / А. Й. Ненцінський. — Хмельницький : Поділля, 2007. — 60 с.

Використані джерела

1. За поворотом мудрої ріки. Анатолій Ненцінський: поет і журналіст: біобібліогр. покажч. / А. Й. Ненцінський; уклад. В. Б. Тарчевська, Н. І. Ясніцька, відповід. Т. М. Таньчук ; Упр. культури, туризму і курортів Хмельниц. облдержадмін., Хмельниц. обл. б-ка для юнацтва. — Хмельницький : [б. в.], 2010. — 72 с.
2. Ненцінський Анатолій Йосипович // Енциклопедія Сучасної України. Т.23 : НГ-НЯ / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України; редкол.: І. М. Дзюба (співголова) [та ін.]. — Київ : Поліграфкнига, 2001. — С. 147. : іл.
3. Анатолій Ненцінський // Літературна Хмельниччина ХХ століття : хрестоматія / упоряд. М. Ф. Федунець. — Хмельницький : Поліграфіст, 2005. — С. 461.
4. Анатолій Ненцінський : поет, гуморист // Національна спілка письменників України : біобібліогр. довідник / [гол. ред. В. Клічак]. — Київ : Український письменник, 2023. —  С. 558.
5. Анатолій Ненцінський : поет // Хмельницький в іменах. Прозаїки. Поети. Журналісти : довідник / уклад.: В. Дмитрик, Е. Семенюк. — Хмельницький : Цюпак А. А., 2006. — С. 100.
6. Ненцінський А. Й. Побачення з собою / А. Й. Ненцінський ; [ред. С. М. Шкапій]. — Хмельницький : Сторожук О. В., 2018. — 204 с.
7. Не покидай, Поезіє, мене! : персоніфікований список / уклад. Л. І. Міль; ред. О. Б. Василишина; Хмельниц. міська територіальна громада; Центральна публічна бібліотека. — Хмельницький : [б.в.], 2024. — 28 с. [Електронний ресурс]. — Електронні дані : Режим доступу https://surl.li/gotudm // (дата звернення 05.02.2025). — Назва з екрана.