Владислав СИДОРЧУК народився 3 жовтня 2001 року у Хмельницькому. Був молодшим сином сержанта поліції Тетяни Сидорчук і капітана поліції Сергія Сидорчука. 

Навчався у Хмельницькому ліцеї №17 та Хмельницькій гімназії №1 ім. В. Красицького, яку закінчив у 2018 році.

З 2018 по 2021 рік навчався у Хмельницькому національному університеті на факультеті економіки і управління за спеціальністю «Фінанси, банківська справа та страхування».

Батьки розповідають, син так і не закінчив навчання. Натомість поїхав працювати у Київ. Саме там його і застало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. У перший день наступу він пішов до ТЦК, де саме створювалась формування територіальної оборони. 

«Син подзвонив у перший день. Сказав, що все почалось і треба йти у військкомат. Ми йому пропонували приїхати до Хмельницького. На це він відповідав: «Ні, моє місце тут. Столицю треба захищати», —  розповів батько добровольця Сергій Сидорчук.

Так Владислав взяв до рук зброю. Звідти хлопця направили на навчання, після чого він прийняв військову присягу. 

Батько каже, Владислав був на різних напрямках. Служив в складі 65-ої окремої механізованої бригади під Запоріжжям, а також у 24-ій. Певний час проходив службу на Хмельниччині, після чого знову відправлявся у бойові бригади. Свій перший бойовий досвід отримав на одній із найпекельніших ділянок фронту – під Бахмутом. 

Владислав дуже хотів бути снайпером, тому пройшов відповідні курси. А влітку 2023 року почав служити у 12-ії бригаді Національної гвардії України «Азов» з позивним «Lark», солдат.

Батьки пригадують, що Владислав не любив розповідати їм про війну, мав сильний і безкомпромісний характер — все робив на повну силу. Завжди мав власну думку і не боявся її відстоювати. Якщо ставив собі ціль, то мав і поетапний план її досягнення. Друзів мав небагато, але всі вони були справжні й віддані йому безмежно.

Останні півроку Влад телефонував рідко, зазвичай писав. Завжди казав, щоб не хвилювались за нього, бо він везучий. Усвідомлював, як ризикував кожного дня, але не акцентував увагу на цьому. Дуже любив старшого брата та маленького племінника. 

23 січня 2024 року Владислав СИДОРЧУК загинув під час виконання бойового завдання біля селища Діброва на Луганщині. Йому було лише 22 роки…

31 січня із захисником попрощалися у Хмельницькому.

Розповів побратим, офіцер-хорунжий бригади Національної гвардії України на псевдо «Друг Легат». Попри молодий вік, каже, був досвідченим воїном.

«В нього вже був досвід, він брав участь у бойових діях. Постійно себе вдосконалював, навчався на снайпера. І вже в підрозділі «Азов» потрапив до нашої еліти, еліти наших сил опору. Зокрема, був на дуже відповідальних ділянках фронту. Хлопець для свого підрозділу був легендою. Був дуже яскравий, дуже відповідальний, горів. За все, за щоб він не брався, може не з першого разу, але все в нього виходило». Загинув зі зброєю в руках, і разом із своїм побратимом, був вірним присязі до кінця».

У Владислав СИДОРЧУКА залишилися батьки та старший брат.

Поховали захисника на Алеї Слави кладовища, що у мікрорайоні Ракове.

Указом Президента України №357/2024 від 19 червня 2024 року «Про відзначення державними нагородами України» «За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» Сидорчук Владислав Сергійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).