Микола Тимофійович Рязанцев народився на Північному Кавказі в Ставропольському краї. Коли з'явився на світ – не знає ніхто. Він сам згадує, що коли пішов у перший клас, то попросили свідоцтво про народження. У батьків його не було. Потрібно було брати документ у сільраді, та виникла перепона з датою народження. Батьки пам'ятали тільки, що хлопчик народився на «зимового Миколу», а року не пригадували. Відправляючи малого Миколу до сільради, мати порадила сказати, що народився у 1924 р. чи у 1926 р., але хлопець чомусь вирішив назвати 1926 р. А день народження придумав собі сам вже аж у 1946 р. – 6 листопада, у переддень чергової річниці перемоги Великої Жовтневої революції.

Сім'я у Рязанцевих була велика: четверо дітей. Всі були безграмотними і не вчилися у школі, та їх і не було ні в селі, ні в районі. Лише батько трохи вмів читати та писати, оскільки навчився цих премудростей в період служби в лейб-гвардійському Семенівському полку, у якому прослужив і провоював всю Першу світову війну і дослужився до чину вахмістра.

Все ж таки Миколі Тимофійовичу довелося навчатися у школі, і вчився він там з неабияким ентузіазмом та задоволенням.

Всіляко було у житті Миколи Тимофійовича: довелося й попрацювати, і повоювати. У 1941-1942 рр., у п'ятнадцятирічному віці, працював обліковцем на молочній фермі, а далі – після закінчення курсів трактористів – у тракторній бригаді, а у 1943 р., коли хлопцеві виповнилося 17, його призначили начальником Воєнно-навчального пункту села Воздвиженського, що у Ставропольському краї, звідки родом. Там він навчав дівчат та хлопців військовому ремеслу: хлопців, серед яких були й значно старші за нього, – стрілецькій справі, а дівчат – регулюванню руху на воєнно-польових дорогах. Три перші групи стрільців відправив на поля бою, а дві групи дівчат не встиг, оскільки сам потрапив на фронт.

Спочатку його направили на 6 місяців до снайперської школи, у якій було 13 рот по 280 чоловік, а у 1944 р. зовсім юного Миколу Тимофійовича відправляють кулеметником в автоматну роту на перший білоруський фронт, де він разом з іншими достойно тримав оборону. Далі фронтова дорога водила його різними шляхами, довелося повоювати і у складі польової полкової розвідки, де проявив неабиякий героїзм: врятував пораненого командира та привів двох полонених німців. За цей подвиг був удостоєний Ордена Червоної Зірки. У бою за звільнення Варшави був важко поранений і з середини січня до кінця березня провів у госпіталі. Після госпіталю Миколу Тимофійовича призначають командиром відділення у другу танкову роту. Закінчив наш ветеран війну під стінами Рейхстагу. Та бій під Берліном ветеранові запам'ятався найбільше, адже нагадує про себе і до сьогодні. Саме там вибухом фауст-патрона Миколу Тимофійовича оглушило, і тепер він носить два слухових апарати – як згадку про криваві воєнні події у фашистській столиці.

Хоча ветеран не закінчував ніяких університетів до війни, а був зовсім юним парубком і мав за плечима лише сім класів, та це не стало на заваді до успіху у військових справах. Його відваги та героїзму вистачило б на п'ятьох учених.

Ветеран нагороджений великою кількістю грамот, двома орденами Червоної Зірки, Орденом вітчизняної війни I-го ступеня, Орденом за мужність, медаллю за бойові заслуги, медаллю за звільнення Варшави та медаллю за взяття Берліну.

Але і у мирний час наш ветеран не залишався поза увагою як своєї держави, так і Німеччини: має ще 25 вітчизняних медалей та 2 зарубіжних.

Спогади про деякі воєнні події є безсмертними в пам'яті Миколи Тимофійовича. Він радо ділиться ними з оточуючими, пише статті у газеті "Комуніст Поділля" та книги, яких на сьогодні у його доробку є чотири:

• «Время и жизнь» (2011);
• «Вспоминая прожитое» (2011);
• «Годы легендарные позабыть нельзя» (2012);
• «Победный март 1944 года на Подолье» (2013, повний текст).  

За цими невеликими за об'ємом книгами стоїть багаторічна праця ветерана з мемуарною літературою, архівними документами України і Росії.

У четвертій книзі Миколи Рязанцева йдеться про героїчне минуле його ровесників, бойові перемоги, трудові звершення тилу, відбудову народного господарства у післявоєнний час. Її автор приурочив 70-річчю Великої Перемоги й 70-річчю визволення Хмельниччини. Вона знайомить читачів із 20-ма доблесними воїнами, які боронили Хмельницьку область від німецько-фашистської окупації, та були удостоєні найвищого звання – Героя Радянського Союзу.

Микола Тимофійович на сьогодні є активним учасником зустрічей зі школярами, студентами тощо і він щиро вірить, що його книга, як живий пам'ятник тим далеким подіям, зацікавить молодь і торкнеться душі кожного з них.

Микола Тимофійович Рязанцев став ініціатором створення у місті Хмельницькому Алеї Слави, яка носитиме назву "Герої Радянського союзу. Місце подвигу – Хмельниччина". Алея була урочисто відкрита 25 березня 2014 р. біля Меморіалу Слави на Виставці під час відзначення 70-ї річниці визволення Хмельниччини від фашистських окупантів. 

Висловлюємо щиру вдячність Миколі Тимофійовичу Рязанцеву за надані документи з особистого архіву.

28.02.2014 р.

Оновлення 25.03.2014 р.

Бібліографія:

1. Рязанцев Николай Тимофеевич. Годы легендарные позабыть нельзя / Н. Т. Рязанцев. – Хмельницкий : [б. и.], 2012. – 94 с.
    
2. Рязанцев Николай Тимофеевич. Победный март 1944 года на Подолье / Н. Т. Рязанцев. – 2- изд., доп. – Хмельницкий : [б. и.], 2013. – 65 с.